Вогняним смерчем пронеслася війна територією України, у тому числі Полтавської області. Але не встигли громовиці боїв відкотитися за дніпровські кручі, як на звільнених від окупантів землях приймалися першочергові програми відродження зруйнованих війною міст і селищ. Але оскільки відбудова господарства відбувалася в умовах військового часу, населення краю робило все можливе для перемоги. Причому робота ця відбувалася за кількома напрямками. При підході частин Червоної армії місцеве населення усіляко сприяло бійцям при проведенні бойових операцій: вказувало найбільш зручні дороги і місця для переправ, брало активну участь у будівництві мостів, аеродромів, відбудові залізниць, допомагало у догляді за пораненими. Мешканці багатьох населених пунктів області у районах бойових дій передавало військовим частинам свій гужевий транспорт, переносили на передові позиції боєприпаси, продовольство, паливо та ін. При активній допомозі місцевого населення інженерні частини 2-го Українського фронту усього лише за 3,5 місяців побудували висоководний міст через Дніпро у районі Кременчука. По мобілізації військкоматів у діючу армію з території Полтавщини у 1943-1944 рр. було призвано 154 тис. чол. Як і повсюди в СРСР на Полтавщині широкого розмаху набув рух зі збору коштів у фонд оборони: на будівництво ескадрильї літаків «Полтавщина – переможцям» та танкової колони «Звільнена Полтавщина». Такі пожертви мали масовий характер. Про найбільші внески, приміром, постійно повідомляли місцеві ЗМІ. Значні пожертви у сумі 100 тис. крб. на будівництво танків та літаків здали колгоспник артілі ім. Фрунзе Новосанжарського району К. Г. Руденко, колгоспник артілі «1 травня» Кременчуцького району А. Т. Горюха та ін. Всього від часу вигнання нацистів і до остаточної Перемоги від трудящих Полтавщини поступило добровільних пожертвувань у фонд оборони понад 150 млн. крб., багато золотих речей, інших коштовностей. Населення передавало гроші, а нерідко і родинні коштовні реліквії, під час проведення мітингів та інших публічних заходів. Допомога фронтові відбувалася й по лінії шефських зв’язків з військовими дивізіями. Набували розмаху збір подарунків для воїнів, посилання делегацій на фронт, допомога трудових колективів над тиловими госпіталями. Джерела свідчать, що населення Полтавщини оточувало поранених бійців постійною увагою. Уже через тиждень після вступу радянських частин до Полтави було створено обласний комітет з обслуговування хворих та поранених червоноармійців, першочерговим завданням якого стало розміщення і облаштування передислокованих на Полтавщину 10 евакогоспіталів. Над кожним госпіталем опікувалися 3-5 організацій: колгоспи, підприємства, школи. Наприкінці війни в області значилося вже 18 евакогоспіталів. Масовим серед населення стало донорство. Свій громадський обов’язок виконували на своїх робочих місцях робітники та колгоспники. Долаючи величезні труднощі, працівники сільського господарства забезпечували Червону армію продовольством та сировиною, робітники заводів та фабрик докладали значних зусиль для відновлення роботи підприємств та випуску першої продукції. Джерела свідчать, що населення Полтавщини зробило неоціненний внесок для великої і бажаної перемоги над нацизмом.
Back
 
 
Powered by Phoca Gallery