28 червня виповнюється 23 роки з часу ухвалення Верховною Радою України Конституції України. Час, що минув відтоді в історичному вимірі зовсім незначний, проте чимало моментів конституційного процесу 1990-х років уже стерлося із пам’яті пересічних громадян. Тож, напередодні державного свята Дня Конституції, нагадаємо краянам про деякі події, що були пов’язані із обговоренням проекту Основного Закону нашої держави. Після здобуття Україною своєї незалежності, питання щодо ухвалення нової Конституції України набуло у суспільстві особливої актуальності. Причому початком конституційного творення можна цілком уважати вже перші демократичні вибори 1989 року, коли відбувалися радикальні зміни виборчої системи та особливо 16 липня 1990 р. — день проголошення Декларації про державний суверенітет України. Уже тоді, цим історично знаковим документом, визначалося главенство республіканських, а не союзних законів, закріплювалося ціла низка принципово нових положень організації державної влади і, зокрема, її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, виключне право народу України на її національне багатство. Відтак, вже за тоталітарної системи Декларація закладала підвалини нової Конституції України. У червні 1991 року Конституційна комісія приступила до розроблення проекту нової Конституції. Вивчалися конституції інших держав, міжнародні конвенції, власний історичний досвід. У проекті були закріплені, приміром положення, що містилися в Загальній декларації прав людини (1948 р.), пактах Організації об’єднаних націй, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.). Ці норми не викликали заперечень на всіх етапах конституційного марафону. Процес прийняття Основного Закону молодої держави був досить складним, а іноді й драматичним. Упродовж шести років розроблялася концепція проекту Конституції, її проект, було навіть підписано Конституційний договір між Президентом і Верховною Радою України. Протистояння між Президентом України та Верховною Радою, представниками різних політичних партій неодноразово призводили до здавалося б патової ситуації. Та врешті-решт 28 червня 1996 року п’ята сесія Верховної Ради України, після 2 діб напруженої безперервної роботи, ухвалила Конституцію незалежної України. Тож ця знаменна для нашої країни подія засвідчила, що навіть найскладніші проблеми перехідного періоду можна було розв’язати демократичним шляхом. Ухваленню Конституції України передувала справді наполеглива законотворча робота депутатів усіх рівнів, представників політичних партій та громадських організацій, широких верств населення. Під час обговорення на місцях, чимало статей проекту Основного Закону України викликали бурхливі дискусії, у тому числі депутатів Полтавської обласної ради, які 20 жовтня 1992 р. на засіданні десятої сесії двадцять першого (першого) скликання Полтавської обласної ради народних депутатів досить емоційно обговорювали питання «Про проект нової Конституції України». Виступаючи на зазначеній сесії голова обласної ради І. О. Гопей поінформував, що до робочої групи обласної ради (голова М. М. Ждан) станом на жовтень 1992 року вже надійшло 850 конкретних пропозицій і зауважень до проекту Конституції у цілому, до його розділів, глав, окремих статей. Часом ці пропозиції і зауваження полярно протилежні, взаємовиключні. Такими ж суперечливими були і думки депутатів щодо проекту в постійних комісіях: особливо гострими, зокрема, точилися дискусії навколо розділів «Громадянське суспільство і держава», «Державна влада»; при обговоренні таких понять як «соціальна держава», «національна символіка» та ін. Різне бачення ключових питань у суспільстві не дозволило тоді депутатам зрушити справу з місця. Тож Полтавська обласна рада народних депутатів 20 жовтня 1992 р. у своєму рішенні «Про проект нової Конституції України» ухвалила наступне: «… суттєвий недолік проекту – наявність протиріч між окремими статтями, положень, які допускають неоднозначне трактування; проект має дуже великий обсяг, багатослівний, надмірно деталізований, [відтак] проект нової Конституції України не може бути рекомендований Верховній Раді України для прийняття в першому читанні як такий, що не в повній мірі відповідає інтересам народу, принципам демократії, містить суперечливі положення концептуального характеру і потребує ґрунтовного доопрацювання». Восени 1993 року конституційний процес остаточно загальмувався. Чинною залишалася Конституція УРСР 1978 року, до якої було внесено понад 300 поправок. Відтак робота над проектом Конституції в Україні, у тому числі на Полтавщині, відбувалася ще майже чотири роки, практично до останнього дня. Про масштабність цієї роботи свідчать, приміром, такі офіційні дані. Лише в області проект Конституції України обговорювався на пленарних засіданнях 508 рад народних депутатів, на зборах майже 3 тисяч трудових колективів та за місцем проживання населення. Усього в обговоренні взяло участь близько 115 тис. чол., якими було внесено 3800 зауважень і пропозицій до проекту, переданих до Конституційної комісії. На заключному етапі обговорення проекту Конституції в області важливе значення мали такі документи: Розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації «Про забезпечення обговорення проекту Конституції України» від 18 березня 1996 № 144, Ухвала круглого столу політичних партій Полтавщини національно-демократичного спрямування (Міжрегіонального блоку реформ, НРУ, УРП
Back
 
 
Powered by Phoca Gallery