• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Життя сильної жінки – приклад для справжніх українок (до 165-річчя з дня народження Олени Пчілки)

Заслуга відомих поетів, письменників, митців і, взагалі, визначних діячів полягає не тільки у їх мистецькому таланті. Справжній слід у душі залишають переконання та вчинки, принципи яких хочеться наслідувати. Українська земля щедра на таких людей з великої літери. Перераховуючи прізвища багатьох українських діячів, не можна не згадати ім’я Олени Пчілки. Говорять, що талановита людина має бути талановита у всьому. Мабуть, чи не найвиразнішим прикладом такої серед жінок є Ольга Петрівна Косач (Драгоманова), адже вона мала успіх і як творча особистість, і як дружина, і як мати.

Народилася письменниця у родині Драгоманових 17 липня 1849 року в м. Гадяч Полтавської губернії. На жаль, метрична книга із записом про її народження до наших часів не збереглася.У родині Драгоманових було п’ятеро дітей, серед яких двоє стали визначними діячами в історії – Михайло Драгоманов та Олена Пчілка.

Початкову освіту Ольга Петрівна здобула вдома під керівництвом батька.

З під батьківського даху вона вийшла вільнодумною, незалежною духом, упевненою в собі особистістю. Цьому, безумовно сприяла атмосфера дому Петра Якимовича Драгоманова. «Не пам’ятаю я такого, -пригадувала вона, - щоб наші старі картали когось із дітей за вільнодумство. Тут була наче якась мовчазна поспільна угода: я не перечу твоїй новій думці вільній, а ти не руш моєї душі...». А вільнодумство відтак буде проявлятися у наступних поколіннях родини Драгоманових з більшою і більшою силою. Тож саме з рідного гнізда Олена Пчілка винесла своє «українофільство», адже там не можна було не знати українського слова, коли воно було просто таки їх рідною притаманною стихією. Хист до написання віршів Ольга Петрівна успадкувала саме від батька. Однак суттєвою відмінністю між їх творами було те, що Петро Драгоманов писав російською мовою, а Олена Пчілка – українською.

Опанувавши батьківську науку, Ольга Драгоманова продовжила навчатися у Київському пансіоні шляхетних дівчат Нельговської. Це був один з кращих учбових закладів того часу. Там вона навчалася п’ять років, старанно засвоюючи закони фізики, історію, німецьку та французькі мови, літературу. Гумористичне оповідання про пригоди панночки та її капелюха на Дніпрі, яке написала майбутня письменниця у сімнадцять років, було навіть надруковане у німецькому журналі.

Завдяки своєму братові Михайлу Драгоманову, Олена Пчілка знайомиться з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким та іншими провідними діячами того часу. Відтоді Ольга Петрівна чітко усвідомлює, що своє життя вона присвятить українському народові. Дослідник творчості О. Пчілки Григорій Аврахов пише: «Усе починалося з малого: носінь українського вбрання, ошатних народних строїв, на яких зналася її приятелька...». В цей період вона і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком – Петром Косачем.

28 липня 1968 р. народжується нове подружжя: у церкві села Пирогово поблизу Києва Петро Косач та Ольга Драгоманова обвінчалися. Чоловік Олени Пчілки був тихої вдачі, але водночас він був людиною твердих переконань, врівноважений, витриманий. Тому не дивно, що молода розумна Ольга Петрівна зуміла оцінити його шляхетність та доброту у ставленні до людей. І не помилилася, адже через десятки років Петро Антонович писав до неї найніжніші слова любові: «Завтра буде 23 роки як ми з тобою, моя голубка Олеся, повінчалися-побралися! Бажаю тобі і собі пробути довго-довго, дождати 50-го року нашого шлюбу в доброму здоровію і благополучію. Велике спасибі тобі, моя мила, за ті роки, що пройшли, й за все, що для мене робила!!!». Петро Косач завжди підставлятиме своє плече, коли хворітимуть діти (а у сім’ї їх було шестеро) і на рівні з дружиною доглядатиме їх. Коли ж у квітні 1909 року Петра Антоновича не стане, вона гідно нестиме тягар втрати і біль у серці, продовжуючи боротьбу з хворобою доньки та, не опускаючи рук, працюватиме.  

Те, що в сім’ї Петра Косача діти ростимуть зі свідомістю українців, розмовлятимуть українською, незважаючи на те, що батько так ніколи і не заговорив мовою народу, серед якого жив – безсумнівна заслуга й воля матері. Однак, і Петру Косачу слід віддати належне, адже ця сім’я багато в чому відбулася саме тому, що був у ній стрижень – батько.

Виховувати дітей в українських традиціях в ті часи було надзвичайно важко, адже це був період розпалу цькування українського руху. Зусилля українофілів перекреслювала важка рука царської Росії. Починали із погромів громад, закриттям недільних шкіл, а потім сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Емський указ. За таких умов навчати дитину читати і писати рідною мовою було складно: для українця навчання перетворювалося на щоденний державний злочин. Попри все, діти в сім’ї Косачів навчалися саме українською. У такий спосіб матір’ю був здійснений не тільки вибір мови для своїх дітей, але й національної ідентичності.

Чому ж Олена Пчілка так боролася за українське слово? Із самого дитинства у неї закралося відчуття несправедливого ігнорування української мови серед поважних людей дворянського походження: «У гостях, при гостях, взагалі з чужими треба було говорити по-московському, хоч би з таким товариством малим, як і ми самі...

...Думалося нам, що може, ті Гриші чи Анюти не тямлять добре говорити по-нашому, може їм так не зручно було. Нащо ж їх зв’язувати! Це така нібито добрість, делікатність до чужих з руки дитини української; а тим часом дитина чужа ніколи не хоче доказати такої ж делікатності до дитини нашої, не хоче поступатися до неї своїм... Так починається з літ малих, так ведеться і далі, і, на останку, мова українська лишається з тією делікатністю на боці, а згодом і зовсім з ужитку виходить...».

Не змусили відступити від українського виховання дітей і щирі здивування сусідів на те, що панські діти розмовляють «по-холопському» та ходять в українському вбранні. Це була справжня боротьба серед ворожих обставин. Та як би там не було, але саме сім’я Косачів виховала всесвітньовідому, незрівнянну Лесю Українку. Олена Пчілка вкладала душу у своїх дітей, переживала за кожного з них, раділа кожній перемозі, невимовно страждала при втраті, адже довелося їй пережити смерть сина Михайла та доньки Лариси (Лесі Українки).

Боротьба сильної жінки не закінчувалася на турботах про рідних, думка про українське слово не покидала Олену Пчілку ні за яких обставин. У 1905 році вона їде в делегації від українства до міністра внутрішніх справ Вітте задля скасування заборони на український друк (Емського указу). В результаті почали з’являтись періодичні українські видання, у тому числі у провінційних містах. У Полтаві почав виходить часопис «Рідний Край». Олена Пчілка брала участь у праці редакційної колегії цього часопису, видавати додаток до нього «Молода Україна». З квітня 1907 року вона стає редактором і видавцем «Рідного Краю», але цензура припиняє роботу часопису за його «вредное направление». Сильна і рішуча жінка відновлює «Рідний Край» у Києві. Після смерті Лесі Українки переїжджає до Гадяча, де продовжує видавничу роботу.

Українства і "українофільства" не пробачив Олені Пчілці ні царський уряд (родина письменниці знаходилася під негласним наглядом поліції), ні караючий меч диктатури пролетаріату - в 1920 році за антибільшовицькі виступи її було заарештовано у Гадячі, але невдовзі випущено.

Життя і творчість Олени Пчілки і на сьогодні досконало дослідниками не осмислено. Багато загадок і в її біографії. Дивним, приміром, є той факт, що у Списку дворян, занесених до родовідної книги Полтавської губернії за 1802-1907 рр., що зберігається у Державному архіві Полтавської області, є запис про рід Драгоманових, але серед дітей Петра Якимовича Ольга не значиться.

Померла Ольга Петрівна Косач 04 жовтня 1930 року. Похована на Байковому кладовищі. Та пам’ять про неї живе, бо не можливо поховати силу і дух народу українського.  

 

Говорун Юлія, провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області.


© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon