• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Від звільнення Полтавщини до звільнення України (до 74-річниці звільнення України від нацистів).

28 жовтня 1944 року в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося звільнення всієї етнічної української території від нацистів. Битва за звільнення України, що тривала 680 днів і ночей, стала однією з найвидатніших сторінок світової воєнної історії й однією із найславетніших у період Другої світової.

Вогненим смерчем пронеслася війна територією України, у тому числі територією Полтавщини. Але не встигли громовиці війни відкотитися за дніпровські кручі, як на звільненій від окупантів області приймалися першочергові програми із забезпечення населення продуктами харчування та найнеобхіднішими товарами,  відбудови міст і селищ.   

Вже у жовтні 1943 р. виконком Полтавської обласної ради депутатів трудящих прийняв дві постанови щодо проведення невідкладних заходів для відбудови господарства. Поміж головних завдань – відновлення роботи Полтавського та Кременчуцького залізничних вузлів, відбудова енергетичного гсподарства міст Полтави та Кременчука. Задля забезпечення потреб промислових підприємств та транспорту в елетроенергії постановою було передбачено здійснити ряд конкретних заходів, серед них – перекинути із Кременчуцької електростанції до Полтави турбогенератор потужністю 1500 квт у комплекті із допоміжним обладнанням. Натомість до Кременчука було вирішено переправити енергопотяг, закуплений в США. Саме він у перші повоєнні роки й забезпечував потреби наддніпрянського міста в електроенергії. 

Населення міст намагалося насамперед увести в дію ті підприємства місцевої промисловості, що вціліли та відремонтувати виробничі корпуси, які були пошкоджені незначною мірою. Проте, щоб задовольнити потреби людей найнеобхіднішими товарами зачасто навіть не чекали повної відбудови підприємств, продукцію випускали у виробничих приміщеннях без даху, монтуючи водночас обладнання та машини.

Внаслідок тяжкої ненормованої фізичної праці населення (переважно жінок, літніх людей, школярів) вже у жовтні 1943 р. стали до ладу Полтавські заводи «М’ясомолмаш» та молокозавод, а упродовж 1944 року ще цілий ряд підприємств області: Полтавський паровозоремонтний, Крюківський вагонобудівний заводи, Лохвицький цукровий завод, Полтавський м’ясокомбінат, Полтавська прядильна фабрика, завод «Метал», Лубенський верстатобудівний завод «Комунар» та ін. Завдяки героїчним зусиллям кременчуцьких залізничників вже на 10-ту добу після визволення станція Кременчук почала приймати ешелони з озброєнням, боєприпасами та продовольством.

Засоби масової інформації періодично повідомляли про те чи інше трудове звершення у найбільших містах області: Полтаві, Лубнах, Миргороді, Кременчуці. Станом на 2 березня 1944 року трудящі Кременчука власними силами відбудували 38 підприємств, серед яких: м’ясокомбінат, махорочна фабрика, електростанція, водопровід. 29 квітня 1944 р. стала до ладу Полтавська електростанція, а 30 квітня 1944 р. урочисто відбувся пуск Лубенського верстатобудівного заводу «Комунар».

Найважливішим завданням часу стало зведення мостів, зокрема, дерев’яного мосту через Дніпро у Кременчуці. Всі підприємства наддніпрянського міста виконували замовлення для цієї будови: згідно з рішенням Кременчуцької міської Ради директори найбільших заводів міста повинні були передати всю наявну робочу силу військовим частинам, що споруджували міст. У тридцятиградусний мороз юнаки та дівчата витягували колоди з води, смолили, розпилювали їх, готували цементний розчин. Щоденно на будівництві мосту працювало близько 2300 чоловік. Самовіддана праця дала можливість збудувати і здати в експлуатацію міст на 8 днів наміченого строку. 21 травня 1944 року спільними зусиллями кременчужан і військових завершилося будівництво висоководного дерев’яного мосту через Дніпро довжиною 1437 метрів, з прогонними від 28 до 52 метрів. Це була смілива за своїм задумом інженерна конструкція, яка не мала аналогів у практиці вітчизняного містобудування. За активну участь у його спорудженні 22 кременчужан нагородили орденами і медалями, 114 передовиків виробництва командування 2-го Українського фронту преміювало грошовими преміями.

Незабаром 24 липня 1944 р. було здано в експлуатацію й міст через Ворсклу, який з’єднав Полтаву із залізничною станцією.

Мабуть зайве говорити, що населення краю робило все можливе для Перемоги. Відразу після звільненя області від окупантів сотні тисяч полтавців було мобілізовано до діючої армії (далеко за неповними даними лище влітку 1944 р. офіційними військкоматами із Полтавської області було мобілізовано 154 244 чол.). Як і повсюди в СРСР на Полтавщині широкого розмаху набув рух зі збору коштів у фонд оборони: на будівництво авіаескадрільї «Полтавщина – переможцям» та танкової колони «Звільнена Полтавщина». Значні пожертви у сумі 100 тис. крб на будівництво танків та літаків здали колгоспники з с. Захлюпанка Карлівського району М. С. Баден, артілі ім. Фрунзе Новосанжарського району К. Г. Руденко, артілі «1 травня» Кременчуцького району А. Т. Горюха. Всього ж від часу вигнання фашистів і до остаточної Перемоги від трудящих Полтавщини поступило добровільних пожертвувань у фонд оборони понад 150 млн. крб., багато золотих речей, інших коштовностей. Причому патріотичний запал був настільки високим, що населення передавало гроші (а нерідко і родинні коштовні реліквії) під час проведення мітингів та інших публічних заходів.   

Допомога фронту також відбувалася по лінії шефських зв’язків з військовими дивізіями та тиловими госпіталями, збору подарунків для воїнів, посилання делегацій на фронт та ін.

Між тим, бої за звільнення України від нацистів носили надзвичайно впертий характер, адже з її утриманням Німеччина пов’язувала плани, спрямовані на затягування бойових дій та використання економічних ресурсів у власних цілях.

Ускладнювало ситуацію й те, що бойові дії відбувалися на території, де знаходилися важливі промислові центри, перетворені ворогом на укріплені пункти опору. Значні надії гітлерівське командування покладало на наявність великих водних перепон, які воно розраховувало перетворити на неприступні оборонні укріплення. Добре розвинута мережа залізниць давала, на його думку, можливість оперативно маневрувати резервами, залежно від тієї чи іншої ситуації. Однак надіям німецьких стратегів не судилося стати реальністю, бойові дії розгорталися настільки швидко, що перекреслили  всі прогнози противника.

У ході жорстоких, кровопролитних боїв війська червоної армії восени 1943 р. визволили столицю Радянської України – місто Київ, оволоділи «східним валом» і розпочали вигнання ворога з Правобережної України. Завойовані нашими бійцями плацдарми на правому березі Дніпра стали вихідними пунктами для розгортання нового наступу, шо дало можливість  військам чотирьох Українських фронтів провести у період з 24 грудня 1943 р. по 29 лютого 1944 р. п’ять наймасштабніших операцій: Житомирсько-Бердичівську, Кіровоградську, Ровенсько-Луцьку, Корсунь-Шевченківську та Нікопольсько-Криворізьку, в результаті яких було визволено значну частину території України.

Успішне проведення у березні – травні 1944 р. Проскурівсько-Чернівецької, Усмансько-Ботошанської, Березнувато-Снігурівської, Одеської та Кримської операцій забезпечило військам Червоної армії наближення, а в ряді місць і вихід до державного кордону СРСР. Завершальні операції з вигнання окупантів із території України розгорнулися восени 1944 р. 23 жовтня 1944 р. війська 4-го Українського фронту вибили окупантів з м. Хуста, 26-го – з м. Мукачевого, 27-го з Ужгорода, 28 жовтня Україну було повністю звільнено від нацистів.

Бойові дії, пов’язані зі звільненням України і сьогодні вражають військових істориків своїм розмахом і масштабами. Ширина фронту наступу під час проведення операції, що привела до вигнання фашистів з Лівобережжя, становила більш як 1000 км, а глибина – 300-600 км; наступ на Правобережній Україні розгорнувся на території, що мала 1400 км по фронту і близько 450 км у глибину. У січні 1943 р. – жовтні 1944 р. на українській землі було проведено 11 стратегічних і 28 фронтових операцій. На українській землі зосереджувалося майже половина частин діючої червоної армії, в Українській кампанії брали участь шість фронтів, Чорноморський флот, три флотилії.

У цілому ж, звільнення України, попри винятковий героїзм простих бійців, було надзвичайно кровопролитним. З січня 1943 р. по жовтень 1944 р. в ході однієї оборонної та 11 наступальних операцій червоної армії було втрачено близько 3,5 млн. чол. У середньому на добу в дні активних боїв втрати радянських частин складали понад 70 тис. осіб. Причому, значну категорію цих втрат становили вихідці з України, зачасто погано озброєні й без відповідного вишколу, щойно мобілізовані хлопці. Про реалії, у яких перебували солдати український історик М. В. Коваль зазначає так: «Ні, не була битва за Україну «богатирським маршем», кожен клаптик української землі политий кров’ю радянських воїнів, усіяний їхніми кістками... Як і в попередні роки, багатомільйонна армія потребувала найелементарнішого: боєзапас на одну гвинтівку найчастіше становив 5-7 набоїв, кожен третій воїн був одягнений абияк. Спали навіть узимку просто неба, позаяк села були розорені, наметів майже не мали. Як наслідок: кожен четверий воїн був обморожений або хворий. Тили через весняне бездоріжжя відставали від військ, а це означало в кращому разі казанок холодної пшоняної каші на двох на добу…».

Минають роки, але назавжди на скрижалях історії залишаться імена тих, хто у грізний час встав на захист рідної землі, хто у нелегкому двобою ціною власного життя відстояв право на свободу. Вічна слава тим, хто поліг у жорстоких боях, у гітлерівських таборах, пішов з життя від ран і хвороб, голоду і нестатків. Доземний уклін і безмежна вдячність героям!

 

Тарас Павлович Пустовіт,

заступник директора-начальник відділу

Державного архіву Полтавської області,

заслужений працівник культури України.

 

 

 

 

 


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon