• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Свято Варки-Савки-Миколая, Новий рік та Різдво Христове (за часописами «Полтавський кооператор», та «Полтавские епархиальные ведомости»)

Гортаючи сторінки часопису «Полтавський кооператор» можна зробити деякі висновки щодо Новорічних свят:

Варвари - це з давнини було жіноче свято, тож жінки значної роботи в хаті намагалися не виконувати, можна лише було сукати й вишивати. Беручись до рукодільництва, жінки хрестилися й промовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». В багатьох місцевостях існував звичай на Варвари провітрювати надворі полот­няні вироби, які призначалися на придане доньці. На Варвари молодь справляла святкові вечорниці. Цим займалися, звісно, дівчата, до того ж вони мали право на різні жарти, які їм прощалися. Найголовнішою стравою цього дня на вечорницях були вареники, найчастіше з маком та сиром. «На вареники» запрошували хлопців, обов’язком яких було принести горілку, наливку чи медівку. За вечерею виявлялися жарти дівчат в кілька вареників дівчата клали сюрпризи: борошно, крупу, горох і т.п. Звісно, «це викликало кпини і вечорниці продовжувалися ще більш гамірно й весело».

Наступні два дні після Варвари приурочені ще двом святим - Саві і Миколі. Всі три дні селяни варили кутю і узвар із вірою в те, «щоб хліб родив та садовина рясніла».

Часто всі дні (Варки-Савки-Миколая) називали Миколаєвими святками.

Миколая – радісне й веселе свято, насамперед, для дітвори. Колись на Полтавщині образ Миколи Угодника (Чудотворця) був практично в кожній оселі. Святий Миколай вважався заступником від усякого лиха, покровителем бідних та знедолених і особливо любив дітей. Дітвора вірила, що слухняним Святий Миколай обов’язково принесе гостинця. І це майже завжди збувалося, бо в гості приходили хтось із рідні – дідусь, дядько, хрещений батько, з подарунками для дітей. І при цьому обов’язково запитували, чи слухають вони батьків, поважають старших.

Наші пращури ще понад століття тому і не чули про Діда Мороза, а шанували святого Миколая. Цей день був ніби прелюдією перед різдвяними святками. Хлопці починали готуватися до колядок, дорослі намагалися закінчити основні роботи в господарстві.

У часопису «Полтавський кооператор» ось як описувались новорічні листівки: «На майже всіх малюнках про новий рік можна було побачити старого діда, який зігнувшись, з ковінькою в руках, кудись мандрував, щоб там за обрієм, в густому тумані сховатись у ту далечину, що зветься історією. Цей дід – минулий рік. І тут же з-за світлої хмари виринає веселий бадьорий юнак, що вабить нас своїм молодецьким завзяттям, своїм прагненням уперед. Це рік новий. Звичай є такий, що на новий рік збирають все сміття в хаті й палять його, бажаючи, очевидно, цим спалити все сміття життя».

Ми добре всі розуміємо, що малювання минулого року старим дідом, а наступаючого юнаком, що новорічне паління сміт­тя, що наші вітання та красномовні побажання нічого ре­ального не дають і лишаються не більш як видумкою, як виявленням нашого настрою бачити щось краще. Саме головне – це бажання людини бути кращим та людянішим.  

З часопису «Полтавские епархиальные ведомости» за 20 січня 1903року:

«Начало Святок кроется в глубокой древности. Так, еще у наших предков-славян двадцать пятое декабря считалось днем рождения солнца и началом зимы и торжественно праздновалось особыми играми и обрядами. Святки праздновались издавна и терпели много гонений. Доказательством этого служат многие пастырские послания, в которых обличаются гадания и игры на святках, как языческие обычаи. Одним из тогдашних, довольно странных, обычаев было приношение на второй день Рождества Христового пирогов в храм. Против такого обычая выступил Киевский митрополит Михаил. Первое место в числе старинных святочных празднеств, по всей вероятности, занимали различные скоморошества, так как против них в 1636 году выступает с обличительной проповедью патриарх Иосафат, а в 1649 году издает строгий приказ царь Алексей Михайлович. В его грамоте говорится: «… чинится безчинство, многие люди поют бесовские, сквернословные песни и многие же люди бранятся меж себя. И всякою непотребною лаею, и жены и девицы бронят позорными словесами. Да и на Рожество Христово и до Богоявленьева дня собираются на игрища сборища бесовские, да пьяны же ходят попы и иноки, и всяких чинов христиане безчинною бранью бранятся, и дерутся, и бьются, кричат и вопят, и без памяти упиваются, и многие люди, ереси последующие, бороды бреют  и в воскресные дни сидят в харчевнях, и до обедни продают всяческий харч, скоморохи с домрами и с дудами, и с медведями ходят и дару Божию – хлебу поругаются всяко животно скотское и зверино и птичье пекут!...». В 1684 году патриарх Иоаким запрещал даже хоронить убившихся и опившихся на святочных гуляниях. Кроме того, древние цари первые подавали пример благочестия во время Рождественских праздников, но народ не слушался и, несмотря на строгие запрещения, продолжал веселиться по-своему. Зачастую во время святочных праздников случались драки и различные безобразия, доказательством чего служат сохранившиеся жалобы. Русские царевны в святки тоже веселились в своих теремах: они наряжались, гадали, пели святочные песни. … По народному убеждению того времени, если в святки не нарядиться, не потешиться, не отведать сладких явств, это предвещало – или весь год жить в горькой беде, или умереть. … Гадания деревенской молодежи состояли чаще всего из спрашивания имени у прохожего, топления воску, кормления петуха и гадания в зеркало… Непременно и традиционно принадлежностью святок в России является елка. К нам в употребление она вошла в конце прошедшего столетия из Германии. …Непременную принадлежность святок составляют также маски. Происхождение их тоже очень древнее. Так еще у египтян  маски были известны и имели символическое религиозное значение, когда жрецы олицетворяли собою богов. У древних греков маски сделались принадлежностью театра, а затем, такое же значение получили и у европейских народов. Первые маски делались из древесной коры, потом из кожи на подкладках из полотна, а позднее – из легких металлов, материи, бумаги. … Традиционным рождественским блюдом являлся гусь… рождественскими кушанием  в старину являлись: окорок свежий студеный, голова свиная под чесноком, уха, солонина с чесноком и с зельем, осердие    (т.е. легкое) в разсоле, зайцы сковородные, или разсольные, миньи кривые, тукмачи, лапши разные, кундумы…. Так обилен был рождественский стол наших предков, но зато в Рождественский сочельник они хранили строгий пост и до появления звезды ничего не ели».

Хотілося би закінчити привітанням із новорічної статті часопису «Полтавський кооператор» за 01 січня 1919 року: «Щирі побажання – віри в себе, в свої сили, віри в людину і в свій народ. Віри в усе те, що веде до кращого майбутнього, що веде людей до рівностей та братерства. Тоді яка б люта хуртовина нас не охопила, ми завжди знай­демо свій шлях».

 

Ірина Дудяк, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon