• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Свято Варки-Савки-Миколая, Новий рік та Різдво Христове (за часописами «Полтавський кооператор», та «Полтавские епархиальные ведомости»)

Гортаючи сторінки часопису «Полтавський кооператор» можна зробити деякі висновки щодо Новорічних свят:

Варвари - це з давнини було жіноче свято, тож жінки значної роботи в хаті намагалися не виконувати, можна лише було сукати й вишивати. Беручись до рукодільництва, жінки хрестилися й промовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». В багатьох місцевостях існував звичай на Варвари провітрювати надворі полот­няні вироби, які призначалися на придане доньці. На Варвари молодь справляла святкові вечорниці. Цим займалися, звісно, дівчата, до того ж вони мали право на різні жарти, які їм прощалися. Найголовнішою стравою цього дня на вечорницях були вареники, найчастіше з маком та сиром. «На вареники» запрошували хлопців, обов’язком яких було принести горілку, наливку чи медівку. За вечерею виявлялися жарти дівчат в кілька вареників дівчата клали сюрпризи: борошно, крупу, горох і т.п. Звісно, «це викликало кпини і вечорниці продовжувалися ще більш гамірно й весело».

Наступні два дні після Варвари приурочені ще двом святим - Саві і Миколі. Всі три дні селяни варили кутю і узвар із вірою в те, «щоб хліб родив та садовина рясніла».

Часто всі дні (Варки-Савки-Миколая) називали Миколаєвими святками.

Миколая – радісне й веселе свято, насамперед, для дітвори. Колись на Полтавщині образ Миколи Угодника (Чудотворця) був практично в кожній оселі. Святий Миколай вважався заступником від усякого лиха, покровителем бідних та знедолених і особливо любив дітей. Дітвора вірила, що слухняним Святий Миколай обов’язково принесе гостинця. І це майже завжди збувалося, бо в гості приходили хтось із рідні – дідусь, дядько, хрещений батько, з подарунками для дітей. І при цьому обов’язково запитували, чи слухають вони батьків, поважають старших.

Наші пращури ще понад століття тому і не чули про Діда Мороза, а шанували святого Миколая. Цей день був ніби прелюдією перед різдвяними святками. Хлопці починали готуватися до колядок, дорослі намагалися закінчити основні роботи в господарстві.

У часопису «Полтавський кооператор» ось як описувались новорічні листівки: «На майже всіх малюнках про новий рік можна було побачити старого діда, який зігнувшись, з ковінькою в руках, кудись мандрував, щоб там за обрієм, в густому тумані сховатись у ту далечину, що зветься історією. Цей дід – минулий рік. І тут же з-за світлої хмари виринає веселий бадьорий юнак, що вабить нас своїм молодецьким завзяттям, своїм прагненням уперед. Це рік новий. Звичай є такий, що на новий рік збирають все сміття в хаті й палять його, бажаючи, очевидно, цим спалити все сміття життя».

Ми добре всі розуміємо, що малювання минулого року старим дідом, а наступаючого юнаком, що новорічне паління сміт­тя, що наші вітання та красномовні побажання нічого ре­ального не дають і лишаються не більш як видумкою, як виявленням нашого настрою бачити щось краще. Саме головне – це бажання людини бути кращим та людянішим.  

З часопису «Полтавские епархиальные ведомости» за 20 січня 1903року:

«Начало Святок кроется в глубокой древности. Так, еще у наших предков-славян двадцать пятое декабря считалось днем рождения солнца и началом зимы и торжественно праздновалось особыми играми и обрядами. Святки праздновались издавна и терпели много гонений. Доказательством этого служат многие пастырские послания, в которых обличаются гадания и игры на святках, как языческие обычаи. Одним из тогдашних, довольно странных, обычаев было приношение на второй день Рождества Христового пирогов в храм. Против такого обычая выступил Киевский митрополит Михаил. Первое место в числе старинных святочных празднеств, по всей вероятности, занимали различные скоморошества, так как против них в 1636 году выступает с обличительной проповедью патриарх Иосафат, а в 1649 году издает строгий приказ царь Алексей Михайлович. В его грамоте говорится: «… чинится безчинство, многие люди поют бесовские, сквернословные песни и многие же люди бранятся меж себя. И всякою непотребною лаею, и жены и девицы бронят позорными словесами. Да и на Рожество Христово и до Богоявленьева дня собираются на игрища сборища бесовские, да пьяны же ходят попы и иноки, и всяких чинов христиане безчинною бранью бранятся, и дерутся, и бьются, кричат и вопят, и без памяти упиваются, и многие люди, ереси последующие, бороды бреют  и в воскресные дни сидят в харчевнях, и до обедни продают всяческий харч, скоморохи с домрами и с дудами, и с медведями ходят и дару Божию – хлебу поругаются всяко животно скотское и зверино и птичье пекут!...». В 1684 году патриарх Иоаким запрещал даже хоронить убившихся и опившихся на святочных гуляниях. Кроме того, древние цари первые подавали пример благочестия во время Рождественских праздников, но народ не слушался и, несмотря на строгие запрещения, продолжал веселиться по-своему. Зачастую во время святочных праздников случались драки и различные безобразия, доказательством чего служат сохранившиеся жалобы. Русские царевны в святки тоже веселились в своих теремах: они наряжались, гадали, пели святочные песни. … По народному убеждению того времени, если в святки не нарядиться, не потешиться, не отведать сладких явств, это предвещало – или весь год жить в горькой беде, или умереть. … Гадания деревенской молодежи состояли чаще всего из спрашивания имени у прохожего, топления воску, кормления петуха и гадания в зеркало… Непременно и традиционно принадлежностью святок в России является елка. К нам в употребление она вошла в конце прошедшего столетия из Германии. …Непременную принадлежность святок составляют также маски. Происхождение их тоже очень древнее. Так еще у египтян  маски были известны и имели символическое религиозное значение, когда жрецы олицетворяли собою богов. У древних греков маски сделались принадлежностью театра, а затем, такое же значение получили и у европейских народов. Первые маски делались из древесной коры, потом из кожи на подкладках из полотна, а позднее – из легких металлов, материи, бумаги. … Традиционным рождественским блюдом являлся гусь… рождественскими кушанием  в старину являлись: окорок свежий студеный, голова свиная под чесноком, уха, солонина с чесноком и с зельем, осердие    (т.е. легкое) в разсоле, зайцы сковородные, или разсольные, миньи кривые, тукмачи, лапши разные, кундумы…. Так обилен был рождественский стол наших предков, но зато в Рождественский сочельник они хранили строгий пост и до появления звезды ничего не ели».

Хотілося би закінчити привітанням із новорічної статті часопису «Полтавський кооператор» за 01 січня 1919 року: «Щирі побажання – віри в себе, в свої сили, віри в людину і в свій народ. Віри в усе те, що веде до кращого майбутнього, що веде людей до рівностей та братерства. Тоді яка б люта хуртовина нас не охопила, ми завжди знай­демо свій шлях».

 

Ірина Дудяк, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області


© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon