• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Робота і мистецтво – наче два боки однієї фотографії (до165-річчя з дня народження фотографа Й.Ц. Хмелевського)

Часом суперечливі погляди на життя та діяльність окремої постаті затьмарюють головні причини, через які людина привертає увагу суспільства. Та коли вже мова йде про відомих людей, цікавість про їх життя цілком виправдана, адже багатьом хочеться у них повчитися. Так, наприклад, діяльність відомого полтавського фотографа Йосипа Целестиновича Хмелевського привертала увагу як жителів міста, так і закордонних мистецтвознавців. Перемоги на конкурсах митців-фотографів принесли йому славу та повагу. Одночасно з цим Й. Ц. Хмелевський був ще і роботодавцем, якому судилося пережити перші революційні хвилі трудящих мас на початку ХХ століття.

Син прогресивного польського шляхтича і російської дворянки з бунтівного роду Бестужевих, Йосип Целестинович Хмелевський народився 18 березня 1849 року у Варшаві. Та доля вирішила пов’язати його із Полтавою. Батько Йосипа Хмелевського був активним учасником визвольного руху у Польщі 1863-1864 рр. Після поразки повстання та ув’язнення батька, Йосип з матір’ю переїхали у Петербург, де він і захопився мистецтвом фотографії. У столиці Хмелевський знайомиться зі своєю майбутньою дружиною. Саме ця зустріч круто повернула життя молодого фотографа. Вродливий юнак, який досконало володів кількома іноземними мовами, веселий, дотепний, товариський дуже сподобався Олександрі Марківні Ромер. І уже у 1875 році він назавжди переїжджає до м. Полтави, де мешкали батьки нареченої.

Зміна місця проживання Хмелевського не змінила його зацікавленості до світлопису. Мандруючи містами та селами Полтавської губернії, Йосип Целестинович здійснював значну етнографічну роботу, створюючи багаті цикли фотознімків. Значну частину свого часу Хмелевський присвячував досконалому вивченню культури, побуту та звичаїв українців. Він невтомно із захопленням фотографував багатолюдні ярмарки, свята, інтер’єри бідняцьких хат. Тож невипадково у 1885 році на засіданні відділу світлопису Російського технічного товариства у Петербурзі на екрані демонструвалися негативи полтавського фотографа.   

Звичайно, одночасно плідно та якісно працювали й інші майстри своєї справи як у Полтаві, так і за кордоном. Тому Хмелевському довелося витримувати гостру конкуренцію. З яким блиском вийшов із цього випробування Йосип Целестинович говорять такі факти: у 1882 році на Московській промисловій виставці роботи полтавця були відзначені двома нагородами; на Нижньогородській виставці 1896 року йому присуджена золота медаль; в 1898 році в Петербурзі медалями відзначені фотопортрети Г. Г. Мясоєдова та відомого хірурга М. В. Скліфосовського.

У 1902 році громадськість широко відзначала 50-річчя з дня смерті М. В. Гоголя. До цієї дати Хмелевський підготував розкішний літературно-етнографічний альбом художніх фототипів «Гоголь на родине». У передмові до альбому автор писав: «Фізіономія місцевості швидко змінюється. Приємно думати, що мені все ж таки вдалося з допомогою мого улюбленого мистецтва схопити точне відображення цієї картини і внести свою лепту в ту багату данину глибокої поваги, яка оточує пам’ять великого письменника». В альбомі крім чисельних фотографій письменника містяться краєвиди Яновщини, Диканьки, Миргорода, Полтави. 

Окрім фотографування краєвидів місцевості та народного побуту Хмелевський займався виготовленням фотопортретів. Відомо, що багато видатних та поважних діячів української інтелігенції фотографувалися саме у нього. Хмелевський увічнив на своїх фотознімках письменника Панаса Мирного, актрису Марію Заньковецьку всю родину гірничого інженера Федора Гнатовича Давидовича-Нащинського, В. В. Дем’яновського  та багатьох інших.

30 серпня 1903 року полтавці і уся літературна спільнота України відзначали урочисте відкриття пам’ятника «батькові» української літератури І. П. Котляревському. На свято приїхали делегації з Болгарії, Сербії, Чехословаччини, Галичини. Щоб залишити пам’ять про цю подію Хмелевському довелося невтомно працювати. У ті дні фотоательє Йосипа Целестиновича відвідали чимало корифеїв української культури: М. М. Коцюбинський, Леся Українка, Олена Пчілка, М. В. Лисенко, М. Старицький, Г. Хоткевич.       

Як відомо, будь-яка праця супроводжується повсякденними проблемами і випробуваннями. Діяльність Хмелевського припадала на період революції 1905-1907 рр., час проявів невдоволень робітників, заворушень та страйків. Полтавським фотографам, як і багатьом іншим роботодавцям того періоду, потрібно було витримувати протестні хвилі трудящих мас.

Під час революційної хвилі 1905 року не залишились осторонь і полтавські фотографи. Робітники фотографічного виробництва утворили міцну професійну організацію. Перші кроки до заснування спілки фото-робітників були зроблені вже наприкінці 1904 року та на початку 1905 року. Суперечки, які виникали між власниками фотоательє та робітниками викликали гостру необхідність останніх виголосити протест та озвучити свої вимоги. Остаточно сформувалась спілка фотографів під час загального жовтневого страйку, яка була оформлена як секція спілки друкарів. Головою та талановитим організатором його був молодий робітник фотографії Салітана – Соломон Аронович Ліознов, секретарем – Сара Кравець. Спілка нараховувала у своїх лавах лише 25-30 членів, об’єднуючи майже всіх фото-робітників Полтави. Для зв’язку зі спілкою були виділені окремі делегати, а саме: від фотосалону Салітана – Лізонов, від салону Хмелевського – Рейзін, Ізраілевича – Смолянський, Смелянського – Брукман, Фріденталя – Ляховецький. Своєрідну перевірку на міцність довелося витримати фотографам-робітникам  в 1906 році. Приводом для страйку слугувало безпідставне звільнення робітника фотоательє Ізраілевича – Іллі Рейзіна, який був делегатом та одним із організаторів під час першого страйку. Після кількох нелегальних нарад було вирішено оголосити загальний страйк працівників фотографів, який розпочався 18 вересня. Страйкарі вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, збільшення зарплатні, у разі звільнення – обов’язкового двотижневого терміну після заяви власника, достойних умов праці. Страйк продовжувався до 25 вересня. Власники фотоательє, побачивши таке розгортання подій, поступово почали погоджуватися на окремі вимоги робітників.

У збірці «Профрух в 1905 році на Полтавщині», що зберігається у науково-довідковому фонді Державного архіву Полтавської області, опубліковано стаття П. Є. Дундук, у якій описано деякі факти цього періоду: «Лише один Хмелевський, який зустрів делегатів-страйкарів з револьвером у руках, не здавався. Він поставив на ноги усю міську поліцію, щодня бігав до губернатора,  вимагаючи приборкати страйкарів, за що спілка робітників об’явила йому бойкот. Найшовся і зрадник – штрейкбрехер з фотографії Хмелевського Василь Трешбак, який видав поліції всі подробиці утворення спілки та організаторів страйку. Лише завдяки бюрократизмові поліції останні не були заарештовані. Але даремно бешкетував Хмелевський, даремно метушилася поліція, даремно зрадив Трешбак: об’єднані робітники під керівництвом своєї спілки перемогли – їх вимоги були задоволені цілком».

Тим не менше, заслуги Хмелевського перед полтавцями залишаються незаперечним фактом. Адже, він умів «зупинити мить» і увіковічнив для нащадків і  простих, і видатних полтавців. Доказом великого бажання працювати та зробити вклад у культурне життя краю є і той факт, що Хмелевський був членом Полтавської губернської вченої архівної комісії.

Й. Ц. Хмелевський помер 5 серпня 1924 року, поховали його на старому  полтавському кладовищі. До сьогодні могила майстра не збереглася. Нині там знаходиться парк імені Котляревського, а про старе кладовище (існувало до 1936 року) нагадує єдина могила письменника.

Юлія Говорун, провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області.    


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon