• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Припинення продажі горілки та його вплив на сільське населення Полтавської губернії на початку ХХ ст

Багатьом людям, які проживають на теренах пострадянського простору, відома антиалкогольна кампанія, яка втілювалася в життя за ініціативи генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова. Про «сухий закон»  за часів Російської імперії пересічні громадяни знають набагато менше. Відразу зазначимо, що прообраз такого заходу з’явився він не на порожньому місці. Ще у 1913 році у Державній Думі було розроблено проект закону «О мерах по борьбе с пянством».  

До такого кроку царський уряд вдався в умовах Першої світової війни: офіційним урядовим документом від 16 липня 1914 року було заборонено продаж спиртних напоїв. Не оминула ця  і терени Полтавської губернії.  Для моніторингу проблеми Статистичним Бюром Полтавського губернського земства була розроблена спеціальна анкета.

В ній для респондентів головним питанням ставилося те, як віднеслося саме населення до факту примусового витверезіння. Крім того була звернута увага на те, як наслідки цього заходу відобразилися на різних галузях життя селян. В першу чергу це стосувалося обрядової сторони життя, як-то народження, хрестини, весілля, похорон та ін.

«Тысячелетняя давность придала здесь неумеренному употреблению водки характер незыблемого обычая и непорушимого института, претворившегося в народном представлении в освященный временем закон» – констатували  статисти. Серед інших ключових питань зазначені: звичай могоричів, способи проведення вільного часу для непитущого населення, релігійна складова, вплив на сімейні відносини, зростання частки працездатного населення за рахунок зменшення вживання спиртного і т.д.

Достатньо сказати, що левова частка бюджету Полтавської губернії наповнювала саме «п’яна» складова. Так, у 1913 р. на теренах Полтавщини було продано горілки на суму більше 17 млн. рублів, для порівняння частка всіх обов’язкових платежів та податків складала всього понад 9 млн. рублів.

Кількість опитаних респондентів по 15 повітах губернії складала 1800 осіб. Соціальний стан опитуваних був різноманітним. Активну позицію в цьому питанні традиційно займала інтелігенція: учителі, земські лікарі, приватні власники, священики, чиновники судового відомства, станові пристави та урядники. Проте  значна частина відповідей була надана селянами (не варто забувати, що на початку ХХ ст. вони становили абсолютну більшість населення краю).

На основі отриманих свідчень чиновники вдалися до систематизації отриманого матеріалу. За критерієм вживання алкоголю всі села були розділені на три категорії. В першому випадку спиртне трудівниками вживалося вкрай рідко (інколи в сільських громади створювалися навіть товариства тверезості). Друга категорія – де спиртне вживали помірно, т. зв. «уравновешенные». Нарешті, були села, які на підставі наданих відомостей характеризували не інакше як «сильно пьющие».

Закриття крамниць з продажу спиртних напоїв викликало резонанс серед полтавської людності. До позитивних результатів подібних заходів, що відразу впадали в око, можна віднести покращення стану громадського порядку: «Все сельськое население с прекращением продажи водки вздохнуло облегченно: не видно празношатающихся и пяных, готовых затеять ссору, драку...» – говорили у повідомленні із с. Тищенківки Костянтиноградського повіту. Громадські приговори про закриття винних крамниць, особливо активно приймалися місцевими мешканцями Хорольського та Костянтиноградського повітів, такі рішення приймалися нерідко цілими волосними сходами.

Укладачі анкети звертали увагу опитаних і на «побічні ефекти» запровадження «сухого закону». Населення цілком усвідомлювало, що попередні доходи, отримані від продажі горілки доведеться компенсувати із других джерел, тобто необхідності нових податків і платежів. 

Деякі із розісланих Бюро бланків для відповіді виявились заповненими жінками, причому на всі питання відповіді були короткі і шаблонні. Виняток становило лише питання, де йшлося про ставлення жіночої статі до закриття винних лавок. На це слідує однозначна характеристика: «молят Бога, чтобы водки никогда не было» (с. Сари, Гадяцький повіт), «слава Богу наши мужья теперь не будут пить и нас колотить» (с. Корсунівка, Миргордський повіт).

Працівники статистичного бюро земства у розробленому опитувальнику підкреслювали поширення виробництва сурогатів, які почали вживатися населенням після заборони оковитої. Із повідомлень на місцях з’ясувалося, що вживання денатурованого спирту (денатурату) мало місце і раніше. Проте і його вживання стало проблематичним через те, що дозвіл на покупку останнього виписував повітовий справник.

Як же селяни обходилися без спиртного під час обрядової діяльності, а також храмових свят? На думку місцевих мешканців, весілля без горілки стали негомінкі, короткочасні і маловитратні. Якщо раніше весілля у класичному розумінні святкували чотири дні поспіль, то з прийняттям нововведення воно скоротилося до одного дня. Вислів одного гострого на язик опитуваного навіть став крилатим: «прежде похороны были веселее, чем теперь свадьба». Проте навіть найпесимістичніші повідомлення  поряд з цим зауважували про прекрасні моральні наслідки тверезих весіль. Не було бійок та «весільних ран», сварок і нескромних пісень (особливо наголошували на останньому). Відсутність спиртного змусила господарів, які проводили подібні заходи, звертати увагу на асортимент наїдків на святковому столі. Нечисленність гостей на під час святкуванням пояснювалась банальною фразою «чого я піду як горілки нема».

Скарги на подібні труднощі, пов’язані з вилученням спиртного із обігу збільшувалися, коли людність говорила про хрестини а особливо похорони. «На крестинах тоже приходится шукать кумив, да никак не найдешь, потому что как пойдет кумовать, – денег  надо, а могарыча нет». (хх. Задовжанські, Кобеляцький повіт). На похороні побажання покійнику «Царства небесного» з кожною випитою рюмкою мислилось за відомостями багатьох учасників як один із важливих моментів погребального і поминального процесу. Із с. Протасівки Роменського повіту говорили, що «теперь похороны обходятся в 20 раз дороже». Через відсутність спиртних напоїв зросла вартість послуг для всіх учасників похоронного процесу.

Відсутність горілки на досвітках (прототипах клубів радянського зразка, зокрема приміщенням для проведення дозвілля молоді ставала хата самотньої жінки або вдови, сама назва говорить про те, що гуляння закінчувалися із настанням світанку) теж дало неабиякі результати. Так, от заборона подіяла наступним чином: замість використання грошових коштів на спиртне, молодь почала приносити на ці «клуби» періодичну пресу, обмінювалися останніми новинами. Хлопці плели рукавиці, брали уроки вишивання у дівчат. Проте таку ідеалістичну картину порушують повідомлення про те, що досить часто стала розвиватися на досвітках гра карти, до того ж на гроші.

Війна, церква та господарство – це були три вектори, куди були направлені погляди сільських мешканців після заборони продажі горілки. На фоні воєнних подій відчутно збільшився інтерес до газет:» ..Все свободноевремяпосвящается на разговоры о и чтение газет о войне. Войной мужики особо интересуются».(Святилівська волость, Кременчуцький повіт). Із м. Варви Лохвицького повіту повідомляли: «.. Один № газеты перечитывается многими, и от такого употребления становится окончательно помятым и  никуда негодным».  

Подібний інтерес до друкованого слова не обмежувався періодичною літературою. Наприклад, збільшилася кількість читачів у бібліотеках. Учитель із Орданівської волості Зіньківського повіту відзначав, що кількість читачів збільшилася удвічі.

У свою чергу священики також помічали зміни у релігійному житті місцевих громад унаслідок проведення реформи. Із Лубенського повіту повідомляли: «Все почти прихожане гораздо усерднее стали посещать церковь и относится к религии. Каждое богослужение церковь битком набита молящимися. По утверждению старосты свечей расходуется гораздо больше, чем раньше».  Населення витрачало засоби і кошти як на церковні потреби, так і на нужди військового часу, який тривав.

Цікаві зрушення можна побачити і на ринку праці із втіленням у життя  нової заборони. Повідомлення про ці наслідки були найчисельнішими і однозначними. З одного боку, за роботу взялися багато колишніх алкоголіків, а відтак зросла продуктивність праці. З іншого боку (про це підкреслювали чиновники від статбюро, які проводили опитування) на селі з’явилося багато вільного часу. Звільнившись від полону «зеленого змія», люди почали більше уваги приділяти власним господарствам. «Обработка земли идет вовремя, и каждый из хозинов стал выше по хозяйской части (д. Григорівка, Кобеляцький повіт). Більше того, удосконалювалася агротехніка – господарі закупляли новий сільськогосподарський інвентар, і застосовували гноєві добрива (Миргородський повіт).

Сфера попиту також мала помітні зміни. Люди почали краще їсти, одягатися. Із введенням «ноу-хау» на селі почала розповсюджуватися культура чаювання. Повідомлення на появу в селах самоварів, чаю, цукру, були особливо чисельними. В деяких оселях з’явилися навіть годинники і швейні машини! Із Роменського та Переяславського повітів повідомляли про появу у селян такого екзотичного напою як какао.  Платоспроможність полтавських підданих монархії також зросла. Повідомлення свідчать, про те, що опитувані вчасно повертали борги як приватним особам, так і кредитним установам.

Судячи зі змісту та тону величезної кількості повідомлень, на думку чиновників найбільше виявилися зміни в області моральних відносин на селі. Алкогольна побутова обстановка була скасована.  Як наслідок – злочинність на місцях  значно знизилася. Із Братешківської волості Полтавського повіту  надали такі відомості – у 1914 р. справ про побиття та крадіжки було 28, за аналогічний період 1915 р – лише 4. Всі судді в один голос говорили, що бійки і крадіжки припинилися (м. Чорнухи Лохвицький повіт), «в Хороле городовые ходят, руки повесивши без дела». Як бачимо, нововведення що стосувалися вживання людьми спиртних напоїв призвели до неоднозначної реакції у суспільстві. Попри це відзначалося позитивна складова запровадження такої зміни в економічному житті суспільства мала вагому частку. Офіційно, вже за радянської влади, «сухий закон» зразка 1914 року буде офіційно скасовано. Проте, наївно думати, що всі громадяни долучалися до виконання владних установок. У повідомленнях респондентів не вказано конкретно про процеси самогоноваріння, хоча вони, очевидно мали місце.                                

Старший науковий співробітник

відділу інформації та використання документів

                                                                                                          Вячеслав Сушко

 

Список використаної літератури:

1. Как повлияло запрещение продажи водки на население Полтавской губернии. Издательство Полтавского губернского статистического комитета, Полтава, 1915. – С. 1-34.


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2019 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon