• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Обговорення проекту Конституції на Полтавщині у 1990-х роках

                                                   «...Коли

                                                    Ми діждемося Вашінгтона

                                                    З новим і праведним законом

                                                    А діждемось – таки колись!»

 

Це риторичне запитання нашого геніального пророка Тараса Григоровича Шевченка, яке було висловлене поетом ще в 1857 р., стало домінантою українського суспільства у першій половині 1990-х рр.

Після здобуття Україною своєї незалежності, країна ще досить тривалий час продовжувала жити і діяти відповідно до Конституції УРСР, так званого «розвиненого соціалізму» 1978 р., тому питання про створення нової Конституції було надзвичайно актуальним у пострадянському суспільстві.

Партії, громадські організації, ще під час проведення передвиборної кампанії до Верховної Ради України (листопад 1989 – березень 1990 рр.), акцентували увагу своїх прихильників передовсім на необхідності розробки та прийняття Основного Закону, як важливого атрибуту суверенної держави. І першою сходинкою у площині новітнього державотворення стало ухвалення ВР 16 липня 1990 року Декларації про Державний суверенітет України. У прийнятому документі Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежність і рівноправність у міжнародних зносинах. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканою; декларація утверджувала виключне право народу України на національні багатства.

Варто відзначити, що Конституційна комісія розпочала свою роботу ще до проголошення незалежності України – 11 червня 1991 р. Експерти опрацьовували конституції інших держав, міжнародні конвенції, осмислювали історичний досвід українського конституціоналізму. У проекті були закріплені, приміром, положення, що містилися в Загальній декларації прав людини (яка була прийнята 1948 р.), пактах Організації об’єднаних націй, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (за 1950 р.). Ці норми не викликали будь-яких заперечень на всіх етапах конституційного марафону.

Новообрані Президент України і ВР дали поштовх початку конституційного процесу, активно до цього питання залучалися і на місцях. На Полтавщині відбувалося жваве обговорення проекту Основного Закону. Так питання «Про проект Конституції України», що було винесене на розгляд десятої сесії двадцять першого скликання Полтавської обласної ради від 20 жовтня 1992 р., викликало гарячі суперечки у народних обранців. Виникали дискусії, зокрема під час визначення поняття «соціальна держава», обговорення положень статей про основні права та свободи громадян, національну символіку. Виступаючи на зазначеній сесії, голова обласної ради Іван Гопей поінформував присутніх, що станом на жовтень 1992 року до робочої групи обласної ради (голова М. М. Ждан) вже надійшло 850 конкретних пропозицій і зауважень до проекту Конституції у цілому, до його розділів, глав, окремих статей.

Викликало дискусії й питання про розмежування повноважень парламенту на дві палати. Прихильники цієї тези наголошували, що у новому форматі області будуть мати набагато більше своїх представників у парламенті, ніж раніше. Натомість їх опоненти стверджували, що Україна є унітарною державою, а двопалатний парламент більш характерний для держав із монархічною традицією або федералістичним устроєм.

Уже тоді у депутатів-обласників виникали побоювання, що процес федералізації може зайти занадто далеко й може бути шкідливим для української державності у силу зростання сепаратистських настроїв. Зазначимо, що дана теза мала місце і пізніше, в проекті Конституції 1996 р., проте вона так і не була підтримана під час обговорення.

Різне бачення ключових питань у суспільстві не дозволило тоді депутатам різних рівнів зрушити справу з місця. Тож і Полтавська обласна рада народних депутатів 20 жовтня 1992 р. у своєму рішенні «Про проект нової Конституції України» ухвалила наступне: «… суттєвий недолік проекту – наявність протиріч між окремими статтями, положень, які допускають неоднозначне трактування; проект має дуже великий обсяг, багатослівний, надмірно деталізований, [відтак] проект нової Конституції України не може бути рекомендований Верховній Раді України для прийняття в першому читанні як такий, що не в повній мірі відповідає інтересам народу, принципам демократії, містить суперечливі положення концептуального характеру і потребує ґрунтовного доопрацювання».

Восени 1993 року конституційний процес остаточно загальмувався, тож чинною залишалася Конституція УРСР 1978 року, до якої на той час було внесено понад 300 поправок. Відтак, Україна впритул наблизилася до чергового витка політичної кризи. Нелегкий вихід із неї був знайдений шляхом підписання у червні 1995 року між Президентом України і ВР  Конституційного договору. Цей документ став своєрідною конституцією тимчасового характеру.

На початок 1996 року Україна залишалася єдиною державою східноєвропейського простору, яка не мала власної конституції, незважаючи на чималий досвід державотворення та конституційного процесу. Тож прийняття  Основного Закону давало велику перспективу для молодої держави в умовах ринкової економіки та нових зовнішньополітичних реалій. Заголовки газет у першій половині 1996 року рясніли повідомленнями на кшталт: «Гальмувати конституційний процес – значить чинити замах на українську державність», (Вісник Кременчука), «Так Конституції! Ні безладдю!» (Полтавський вісник), «Хто і чому не хоче нової Конституції» (там само)  «У пошуках консенсусу» (Яка Конституція потрібна Україні), «Процес іде. Необхідне прискорення?» (Молода Громада).

Про масштаби обговорення Конституції України на місцях свідчать такі дані. Лише у Полтавському районі під час проведення обговорення проведено 26 сесій сільських рад, 1 районна, де взяло участь 581 чол., виступило 89, надійшло 31 пропозицій. На всіх сесіях проект Конституції України був ухвалений з пропозиціями. Зборів та інших заходів проведено 48,  в них взяло участь 760 чоловік, виступило 116 чол., підтриманий з зауваженнями на 29, повністю – 19, висловлено пропозицій – 67.

До створення української конституції значний вклад внесла така організація як «Народний рух України». її представники на місцях проводили чималу роботу по підготовці проекту. Водночас, попри певні успіхи і виробленні конституційного процесу, представники НРУ застерігали від надмірного захоплення декларування намірів держави у формулюванні законів: «Адже, сталінська конституція 1936 року була напрочуд гарно виписана. І всі гарантії там були зазначені і смертної кари не було, але потім настали 1937-1938 роки і де була та конституція?»  (М. Знайденко, голова міського осередку НРУ Вісті Кременчука 18 травня 1996 р.).

На сьомій сесії двадцять другого (другого) скликання від 12 квітня 1996 року Полтавська обласна рада ухвалила рішення «Про проект Конституції України», де було зазначено, що «Проект Конституції України, підготовлений і схвалений рішенням Конституційної комісії від 11 березня 1996 року вважати основою для поглибленого опрацювання і прийняття ВРУ, як основного закону держави»;  є необхідність щодо «прискорення розгляду і прийняття Конституції України».

І все ж, розбіжностей у поглядах людей не вдалося уникнути навіть напередодні прийняття Конституції України. Звичайно, і це цілком природно, що багато людей, які були виховані під «радянський проект» не бажали нововведень і перекладали причину економічних негараздів у 1990-х роках виключно пов’язаною із  процесом здобуття Україною незалежності.

Так депутат обласної ради від Гадяцького виборчого округу Лютенської сільської ради висловлювався проти державних символів, передбачених статті 15 проекту. Він, зокрема вказував на те, що «Під жовто-блакитним прапором бандерівці воювали проти Червоної армії та її союзників у Другій Світовій війні на боці фашистського гітлеризму, засудженого міжнародним трибуналом... В усіх рангів бургомістрів на окупованій території були тризуби»… 

Як би там не було, а 28 червня 1996 року п’ята сесія Верховної Ради України, після 2 діб напруженої безперервної роботи, ухвалила Конституцію незалежної України.

Газета Глобинського району «Районні вісті» від 10 липня 1996 року розмістила статтю із красномовною назвою «Звершилося!». «Цей день назавжди увійде в історію нашого народу як національне свято. Конституція – це своєрідний паспорт держави і її прийняття означало закінчення перехідного періоду в історії України: періоду невизначеності, гострого протистояння ідей щодо майбутнього нашої держави» - відзначала місцева преса.

В цьому році ми святкуємо 22-ту річницю прийняття Основного закону нашої держави. Виросло ціле покоління людей, виховане у новому  поліформатному інформаційному  просторі, розкуте,  не обтяжене ідеологічними кліше.

Упродовж останніх  років нашу країну лихоманить: військова агресія з боку РФ, загострення соціально-економічної ситуації. Проте   відбулися  незворотні процеси – переформатування свідомості наших громадян, які іншими очима поглянули на наші здобутки в правовій царині, зрозуміли цінність основних прав та свобод людини і громадянина. Системоутворюючу роль у цьому процесі відіграв факт прийняття Конституції України.

 

Вячеслав Сушко,  старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області.

                  


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon