• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Із історії святкування купальської ночі за матеріалами Державного архіву Полтавської області

Відзначати свята наш народ любив здавна. Настільки давно, що закладені обряди із віків у віка частенько втрачали свій первинний зміст. Певною мірою той чи інший ритуал починав трактуватися інакше і, як результат, виникала інша історія. Наче свято те саме, незмінні хороводи та пісні, тільки зміст вкладається трішки інший. Зате будь-яке святкування ніколи не втрачало головний зміст – наш національний, український. Незгасима любов до рідної землі з її квітами і веселками, горами і бурхливими ріками ніколи не дозволить далеко відійти від джерела правди.

Відбитком пам’яті для нас не раз слугували архівні документи, преса та друковані видання вікової давності. От і для пошуку істини щодо започаткування свят ми знову звернулися до них. На святкування купальської ночі проливає світло стаття, розміщена у Полтавських Єпархіальних відомостях у 1864 році, а для порівняння наведемо розповідь про це свято із газети «Голос Полтавщини» за 1942 рік.

«23июня [за старим стилем] в те часы, когда колокольный звон в городах наших зовет христиан благочестивых к вечернему богослужению, в селах и деревнях наших (местами) у простого народа начинается своя служба, только не в честь Бога нашего. Совершается она, сколько мы знаем, таким порядком: часов в 5-6-7, девицы села, или деревни, иногда одни, а иногда и при участии молодых людей мужеского пола, отправляются на луг, рощу и пр., и делают себе из трав и цветов венки, и,  надевши их на головы, идут к реке, озеру, а где их нет– просто, где покажется им удобнее (на помяну, на горку) и на избранном месте разводят огонь. Затем они составляют из себя хороводы, ходят вокруг разведенного костра и, припевая Купала, перепрыгивают через огонь...». Так починається стаття про це свято, надрукована у 1864 році. Виявляється, витоки красивих обрядів ведуть нас ще до часів язичництва, коли народ вірив і поклонявся кільком богам. Серед багатьох був і Купало – бог урожаю, дарів земних. Саме тому таке відношення до вогню, води, квітів та і вибору дати святкування також. Адже вогонь – це образ сонця, тепла, від якого залежить родючість землі, а значить і якість врожаю. Вода – теж один із головних факторів, що впливає на ріст рослин. Дата святкування пов’язана знову із сонцем: «Кроме времени наступления жатвы, миросозерцание предков наших имело место тут в виду и положение солнца на небе в июне по отношению к нашему полушарию. Во второй половине  этого месяца бывает у нас летнее солнцестояние. Конец этого состояния и поворот солнца к экватору простой глаз отнес (приблизительно верно) к двадцатым числам июня и далее. Теперь, если справедливо, что предки наши, чествуя Купала, чествовали и солнце, как силу, через которую бог плодов земных по преимуществу действует на почвы, то когда же и праздновать Купалу, если не тогда, когда солнце, пришедши к нам из далеких стран на лето, останавливается и гостит у нас несколько дней и, как бы нехотя начинает понемногу опять уходить от нас в полуденные страны». Тепер стає зрозумілим та досить обґрунтованим обряд водіння хороводів навколо вогню, причому спочатку в один бік, а потім в інший. Таким чином, дівчата та хлопці символізували рух сонця навколо землі, змінюючи і пори року, і періоди доби. А саме коло, яке створюється навколо кострища, наче повторює форму сонця. 

Як відомо, найдивовижнішим ритуалом серед інших є стрибання через вогонь. Так виражається не тільки поклоніння вогню, а  і бажання пройти через нього. Ці прагнення пояснюються вірою в очищення тіла та душі від злих духів: «...Для того, чтобы вступить в союз с божественной силой огня и удостоиться ея очистительного действия, суеверию надо было каким нибудь способом восприять ее и ближе подвергнуться ее влиянию. Потребность эта пробудилась в мире языческом очень рано...».

Існував іще такий змістовний і водночас красивий обряд, як прикрашання дерева чи гілки квітами та віночками. Суть такого ритуалу пояснюється наступними роздумами: «...Молодые люди, собирающиеся гулять под Иванов день, делают предварительно, как мы сказали, венки из трав и цветов, надевают их на головы, опоясываются перевязами из трав и цветов и в таком виде отправляются к месту, где должен быть разведен огонь. Смысл этих приготовленных действий понятен. До времен жатвы, травы и цветы, т. е. дикие полевые и луговые знаки – первыя и всякому сподручные произведения растительного царства. Ими-то, как в старину, так и теперь украшаются молодые люди, с этими знаками благоволения плодоносящего божества они как бы идут к нему на встречу и жертвуют их ему. По прибытию на избранное место, невинные почитатели Купала, вкапывают в землю деревцо, или ветвь вербы... Почему употребляется тут именно это дерево, - вточности не знаем, а только догадываемся. Из крупного растительного царства верба распускается у нас весною прежде прочих дерев, так что божество, заведывающее миром растительным, в ней обнаруживает как бы первое напряжение своей силы. И вот это дерево-первенец, вероятно и приносится в жертву богу плодов земных...».Вважалося, що ці квіти і віночки, якими прикрашали дерево під час виконання обрядів, набували цілющої сили та відганяли злих духів. Тому після купальської ночі такі обереги вішали вдома над дверима та зберігали цілий рік.    

Наші предки надавали великого значення процесу очищення душі і тіла. Тому обряди, присвячені подібним процесам, не закінчувалися ритуалами навколо вогню. Так як вода має безпосередній вплив на урожайність, то не залишали без уваги і водоймища. На сьогодні всім відомо, що купатися у річці чи ставку у купальську ніч неможна, бо наразі водяному дозволено бешкетувати у своїх володіннях, що створює небезпеку для людей. А от кілька століть тому, навпаки – вважали, що необхідно очищатися не тільки вогнем, а і водою. Тому мали місце і такі ритуали: «Как и мысли об очищении родился у наших предков-язычников обычай перепрыгивать через огонь, так в той же, должно быть, мысли совершался последний обряд купальского вечера, т. е. купание и обливание. Доказать это трудно. Но испытание кипящей водой, бывшее судом Божим у наших предков, заставляет думать, что и верование в очистительную силу воды, как и огня, было у них в ходу... Самое, наконец, название божества Купалом, ведет к предположению, что купанье, по мысли языческой, было обрядом священным, соединявшемся с мыслью о богопочитании...».

Та, найцікавіша, на нашу думку, історія про назву свята. Тож, звідки з’явився Іван Купало? Справа в тому, що з прийняттям християнства на Русі започаткувалася віра в єдиного Бога, та мирянам не так просто було зректися язичницьких обрядів, що вкорінялися віками. Тому, наші предки стали переносити властивості, притаманні язичницьким богам, на святих християнської церкви: «Перестал ездить по небу Перун [бог-громовержець] на колеснице, начал ездить Илья пророк;...вместо Волоса покровителем скотоводства избран святой Власий и проч. С Купалом случилось похожее. Народ больше и больше забывал его значение и должность, но он удержал его имя, уступивши христианству, что прибавил к нему имя святого Иоанна Предтечи, рождение которого церковь вспоминает 24 июня [за старим стилем]  - и вышел таким образом из Купала «Иван Купало»».

Отож, насправді, церква не схвально відносилася до такого відзначення свят, адже це більш нагадувало язичницькі обряди і поклоніння не християнському Богові. Але зовсім викорінити їх так і не вдалося. Навіть коли міліція забороняла молоді розводити вогнище, хлопці та дівчата все рівно знаходили вихід: «Но молодые люди ухитряются и тут удержать если не огонь, то мысль об огне. Они кладут в кучу несколько кирпичей и перескакивают через них, воображая, очевидно, на месте кирпичей горящую солому или дерево». Читаючи цю статтю, складається враження, що в той час саме молодь важко було відвернути від таких розваг. Тому, можемо припустити, що власне з цих причин почалися зміни у трактуванні самого змісту свята. Стали робити акцент на відносинах хлопців і дівчат, гадання на судженого та щастя в заміжжі. Якщо раніше пускання віночків із квітів символізувало поклоніння водяній силі Купали і принесення йому дарів земних, то тепер дівчина, затамувавши подих вдивляється, до якого берега віночок приведе її долю. Таким чином повільно відбувалися зміни у трактуванні змісту та значенні цих традицій.

Можемо переконатися в цьому, ознайомившись із розповіддю жителя Полтавщини Л.Д. Замлинського, яка була надрукована у окупаційній газеті 1942 року «Голос Полтавщини»: «До революції 1918 року на Україні скрізь по селах молодь відзначала ніч проти свята Івана Купала (24 червня по старому стилю) купальськими, русальними піснями та обрядами. Початок купальських пісень та обрядів губиться десь далеко в минулих віках. Тому відзначення народом ночі проти Івана Купала набрало старовинного українського національного обряду, звичаю». У цій статті відчувається присвячення усього дійства молоді. Хлопці та дівчата у центрі подій, обряди залишилися майже ті самі, тільки тлумачення змінюється. Менше приділяється уваги природі, хоча дійство пов’язують теж із початком жнив та збору врожаю. Цікаво, що тут уже мають місце прикмети для дівчат і хлопців, пов’язані із стрибанням через вогнище, та пусканням вінків на воду, які пророчать їм майбутнє. А от про очищення тіла і душі вогнем та водою мова вже не йде. З’являються нові пісні, де згадуються не забуті водні жителі – русалки.  

«Ой, проведу русалочок до бору,

А сама вернуся до дому.

Ідите русалочки, ідите

Да нашого житечка не ломіте,

Да наше житечко в колосочку,

Да наші дівочки у віночку».

Всі дівчата в святковому національному вбранні: вишиті сорочки, розкішні домотканні плахти, парчові передники. На головах вінки з живих квітів, в коси вплетені різнокольорові стрічки.

Парубки теж в святковому, новому вбранні. Всі вони підперезані добротними поясами: червоними, голубими, зеленими...

Прийшовши на берег річки, парубки розкладають вогнище. Воно спалахує. Верби, річка, очерет освітлюються яскравим полум’ям. Картина перетворюється у феєрію.

Дівчата з піснями ближче підходять до берега, деякі входять у човен. Вогнище все більше розгорається. Дівчата знімають вінки і пускають на воду. Попливе вінок від берега – вийде дівчина наступної осени, після збору врожаю, заміж за того, кого щиро любить, буде щаслива. Зупиниться біля берега, закрутиться на місці – сподівання не здійсниться: дівчині доведеться ще рік дівувати або вийти заміж за нелюба і провести свої молоді літа в хаті свекра, де свекруха, як сказано у пісні:

«... злого духа,

Зеленая лобода

Вона ж мене заклопоче,

Я ж дівчина молода... ».

Парубки з приказками та поговірками: - «перестрибну – долю добуду, щастя знайду», «перестрибну – в бою не погибну» та ін., розігнавшись намагаються перестрибнути вогнище. Перестрибне – здійсниться його мрія: одружиться з коханою дівчиною і т.д. Не перестрибне – надія не збудеться.

В самий день свята молодь йшла в ліс. Тут вона прикрашала рясне гільце (гілка дерева) вінками з найкращих польових та лісових квітів. Причому, співали пісень, взявшись за руки. Оточивши колом найкращу дівчину, вони уявляли її деревом, високою стрункою тополенькою:

«Стояла тополя

Край чистого поля;

Стій, тополенько, не розвивайся,

Буйному вітроньку не піддавайся».

Порівнюючи обряди святкування  купальської ночі у 1864 році та 1942 році, можна зробити висновки, що багато наших традицій укорінилися в народі, хоча їх тлумачення  час від часу переживають зміни. Жаль, що деякі з них десь загубилися у віках. Тому наша важлива роль – зберегти національне значення кожного не забутого звичаю для наших нащадків.       

 

Ірина Дудяк, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області


© 2017 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon