• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Імена промовляють сивими віками (до 80-річчя від дня народження Василя Симоненка)

08 січня 2015 року виповниться 80 років від дня народження Василя Андрійовича Симоненка, визначного українського поета, прозаїка, журналіста.

Полтавщина! Багата квітуча земля. Велике історичне минуле. Здається сама краса природи дала Україні і всьому світу великі імена наших видатних письменників. У сузір’ї славетних імен вітчизняних письменників багато є тих, хто своїм життям і творчістю пов’язаний з історією полтавського краю. Можна назвати багато імен, яких знають не тільки у нашому краї, але і по всій Україні і у всьому світі. Коли пишеш про літературу нашої землі Полтавської, то охоплює почуття гордості за землю, за людей, які виросли на цій землі і віддали нам частку своєї душі, вливши її в свої твори.

У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Але крізь мури, крізь грати і дріт пробивалося слово. Вільне слово поета переконувало: є в світі любов, яка не боїться нічого, є творчість, що в злетах своїх не знає меж, є відвага здійснити вчинок, взяти на себе відповідальність – тобто є можливість свободи. Поет-громадянин Симоненко віддав всю свою любов рідній землі, рідному народові.

Він осуджував носії зла і кривди. Василь Симоненко вибрав собі з двох доріг, легкої і тяжкої, тернистий шлях. Шлях служіння не «панам», а своєму народові. Серце його переповнено почуттям осуду і гніву. «Пророцтво 17-го року» – цей вірш-звернення до катів, які пролили кров невинних людей, які розстріляли волю, розтоптали рідну мову.

Творчість Василя Симоненка яскравою зіркою засяяла на небосхилі 60-х років. Дитинство його чуло ридання матерів, що безуміли від похоронок, котрі йшли з фронтів. Коротке життя прожила ця людина, всього 28 йому було, коли він відійшов у другий вимір. Але те, що залишилось нам переповнено любов’ю до України, любові до коханої, до мужності та стійкості. Він – наш земляк. 1935 – 1963 р. – яка мить. Для співу свого, для думи в щасливу мить народила його Україна. Рідна земля напоїла його своїми соками, дала йому голос сердечний і ніжний. Вітчизна і мати – ці слова були для нього наповнені синівською любов’ю:

«... Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину».

У науково-довідковому фонді Державного архіву Полтавської області зберігаються книги, що відображають життя та творчість видатного письменника, серед них і книга Лілії Шитової «Я воскрес, щоб із Вами жити. Філософія життя і творчості Василя Симоненка». У художньо-документальному виданні відображено спогади Лілії Шитової, колишньої колеги з газети «Молодь Черкащини». Ось, як згадує вона про нього: «... І сам завжди був скромним, врівноваженим, і в той же час принциповим, безкомпромісним...наш правдолюб, називали його поміж собою... Щодо Т.Г. Шевченка, то, як свідчив сам Василь, поезію цього велетня українського слова він «ввібрав з молоком матері» - в материнській хаті «Кобзар» був найголовнішою книгою. Тож Василь вважав «Кобзар» Біблією українського народу. І своєю власною Біблією також... Симоненко все своє життя читав і перечитував Шевченка, вчився у нього народної мови, відчуття краси, любові до рідного народу...».

«Лебеді материнства» - цей шедевр поета, найпопулярніша збірка. Не може людина жити без вірності, рідної мови, бо людина народжується жінкою, яку потім він назве ніжно: «Мама!». Ця жінка буде колихати його колиску і ніжно наспівувати колискові пісні. І на Україну, сином якої він є, він дивиться як на свою матір, як на святиню. Він вірив у її прекрасне майбутнє. Як актуально звучать ці слова зараз, коли важко нашій Україні виборювати свою свободу.

Коли до поета приходить кохання, з під його пера виходять прекрасні вірші. В них і туга за коханою, кохання, тихий шепіт дерев, місячне сяйво, співи солов’я. Ця любов з її стражданнями, мукою, зустрічами та розлукою:

«...Як двоє молодих, гарячих

Палку любов зустріли у маю

І через гордість та уперті вдачі

Загубили щастя й молодість свою...».

Хочеться ще й ще цитувати ці прекрасні слова кохання:

«... І буду ждати кожної години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе єдину,

Маленьку милу дівчинку мою...».

Привертає увагу і вірш «Земля кричить», який кожним рядком своїм направлений проти війни. У цьому вірші поет прокладає міст від давніх століть і до нашого століття. Ніяка війна, крім захисту своєї Батьківщини, не може бути оправдана. Війна – це кров, це – нові могили, це втрачене життя, це – діти-сироти. Василь Симоненко мріяв про ті часи, коли настане мир на всій землі, щоб небо не стогнало від заграв.

Василь Симоненко сам був совістю свого народу. Його твори це – перлини в намисті української поезії. Легко читаються усі вірші поета і достають до самих глибин душі.

Пройшли десятиріччя, але Василь Симоненко живе серед нас в своїх віршах. Його серце не зупинилося, воно б'ється в римах його віршів. Він мало жив, як зірка спалахнув на небосхилі і згас, але на завжди залишив нам частку свого вогню і світла своєї душі, залишився совістю для свого народу. Про Василя Симоненка Дмитро Павличко сказав: «... З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з його горя і його боротьби. Будуть змінюватися покоління, настануть кращі часи, а поет буде переходити з одного віку в інший і йтиме поруч з людьми. Він буде з ними в горі і радості, в коханні і розлуці».

Свою статтю хочеться закінчити словами мого улюбленого поета:

«Здрастуй, сонце, і здрастуй вітре!

Здрастуй свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив».

 

Ірина Дудяк, головний спеціаліст відділу

інформації та використання документів

Державного архіву Полтавської області

 


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon