• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Голокост – трагедія Другої світової війни. Розстріл євреїв на території Полтавщини (за документами Державного архіву Полтавської області)

У період Другої світової війни окупанти винищили на території Німеччини та окупованих країн Європи 6 млн. євреїв і знищили тисячі єврейських общин. Це була найтрагічніша епоха за всю історію єврейського народу. Окупанти проводили по відношенню до євреїв політику тотального знищення. Відповідно до цієї політики всі без винятку євреї – чоловіки і жінки, діти і старики – були приречені до знищення. 

У кожному захопленому місті та містечку військова влада з перших днів окупації почала видавати накази, згідно з якими євреї повинні були реєструватися і носити жовту нашивку з тим, щоб вони відрізнялися від іншого населення. Паралельно з цим створювали єврейські ради («юденрати»), які керували єврейськими общинами і гетто. За виконання окупантських наказів члени єврейських рад відповідали головою. Вони ізолювали євреїв в обнесених колючим дротом гетто, які охоронялися озброєними патрулями. Євреї, приречені окупантами на повне винищення, намагалися тікати з гетто та таборів, шукали шляхи порятунку. Їх було небагато, і в цьому вони залежали від місцевого населення.

Моральний тиск окупантів на українське населення підкріплявся залякуванням. Після зайняття німцями того чи іншого населеного пункту, на видних місцях військові коменданти відразу ж вивішували накази такого змісту: «Якщо будь-хто пустить єврея на ночівлю чи дасть йому житло, той буде негайно розстріляний не тільки сам, а і його сім’я». Тут же повідомлялося про солідну винагороду за кожного виданого окупаційним властям єврея. У такий спосіб окупанти, поставивши єврейське населення поза законом, окреслювали навколо нього ще й своєрідну «смугу відчуження».

Масові розстріли мирного єврейського населення 1941 року, що проводилися скрізь на окупованій фашистами території, справили жахливе враження на психіку українців.

Так, наприклад, 06 квітня 1942 року, на другий день Паски, у м. Пирятині Полтавської області окупанти вбили 1600 євреїв – стариків, жінок, дітей, - котрі не змогли піти на схід. Євреїв вивели на Гребінківську дорогу, відвели за 3 км від міста. Там були викопані вмісткі ями. Євреїв роздягли. Окупанти та поліцейські тут же поділили речі, приречених заганяли в яму по п’ять чоловік і стріляли з автоматів. Триста жителів Пирятина були пригнані німцями на Пирогівську Леваду, щоб засипати ями. Серед них був Петро Чепуренко. Він розповів: «Я бачив, як вони вбивали. В п’ять годин дня наказали «Засипати ями». А з ями лунали крики, стогін. Під землею люди ще ворушилися. Вмить я бачу – з-під землі піднімається мій сусід Рудерман. Він був їздовим. Його очі були налиті кров’ю. Він кричав: «Добий мене!». Ззаду теж хтось крикнув, то був столяр Сіма. Його ранили, та не вбили. Окупанти та поліцейські ногами їх добивали. Біля моїх ніг лежала вбита жінка. Із-під її тіла виліз хлопчик років п’яти і несамовито закричав «Мамонько». Більше я нічого не бачив – я впав без пам’яті».

Як повідомляли мешканці Полтави, 23 листопада 1941 року євреїв зібрали на вулиці Пушкарівській «для переселення  в іншу місцевість». У них відібрали коштовності, гроші, одяг, взуття і розстріляли. Трупи кидали в рів колишнього стрільбища. Дітям змазували губи і під носом ядовитою рідиною, а маленьких кидали в рів живими. Цілу ніч мешканці цієї околиці чули стогін засипаних землею вмираючих людей».

В акті про звірства фашистських загарбників у м. Кременчуці та кременчуцьких таборах смерті відзначається, що «комісія виявила 62 великі ями-могили, кожна з них – траншея розміром від 30 – 40 метрів довжини, 15 – 20 метрів ширини, 6 метрів глибини. Загальна кубатура виявлених ям-могил складає 1400 м.кубічних». Комісією з 62 ям-могил були розриті 16, з котрих дістали 736 трупів. На території Піщаної гори у переважній більшості були виявлені трупи цивільного населення, яке означає, що в районі Піщаної гори розстрілювали єврейське населення міста і в’язнів тюрми та інших мешканців м. Кременчука.

Перерахувати жертв Голокосту у місті було досить складною справою. В історії цього злочину існує чимало прогалин. Це зокрема стосується загальної кількості євреїв, розстріляних у Кременчуці. Так, з 736 трупів, вилучених комісією з ям-могил, було 625 чоловік, 74 жінки, 26 підлітків, 11 дітей. Серед трупів громадянами було впізнано лише трьох євреїв.

Таким чином, комісія зробила висновок, що у Кременчуці розстріляно до 8 тисяч єврейського населення, а на які саме документи спиралася комісія, в акті не зазначено.

У жовтні 1941 року німецький комендант Хорола Бренеке видав наказ, в якому пропонувалося всьому єврейському населенню з’явитися на Базарну площу. У цьому наказі зокрема говорилося, щоб євреї взяли з собою цінні речі, теплий одяг і харчі на два дні, так як їх будуть відправляти в Лубни, де дадуть роботу.

460 чоловік зібралося на площі. Під конвоєм їх відправили по Лубенському шосе. Коли підійшли до яру, за містом, німці наказали звернути з дороги. Люди зрозуміли, що над ними учинять розправу. Вони кидали речі та молили про пощаду. Тоді офіцер подав команду. Пролунали постріли з кулеметів і автоматів. Дітей відвели осторонь і, помазавши під носом, отруїли. У документі відзначені прізвища винуватців цього злочину. Обласний комісар німецького командування в м. Хоролі Ейзеник, начальник гестапо капітан Дітман, начальник таборів військовополонених капітан Зінгер, його помічник унтер-офіцер Міллер, єфрейтор Пудек, обер-єфрейтор Ганс, німецькі лікарі Фрюхте і Шредер та інші.

У перші дні визволення Полтавщини було зібрано чимало свідчень про звірства фашистів. Приведено ще одне свідчення Фролової О.А. про розправу, яку вчинили фашисти над громадянами в м. Золотоноші (нині Черкаська область). «У вересні 1941 року, на третій день окупації фашистськими військами м. Золотоноша, я особисто бачила, як німецькі солдати і офіцери вели приблизно 300 чоловік з лопатами за місто. Завели у приміщення бурякопункту, а потім виводили партіями по 10 чоловік, ставили біля воронок і розстрілювали».

На стінах будинку бурякопункту, обстежених Золотоніською комісією, були виявлені такі записи «Здесь убито 22 сентября 1941 г. 300 человек из Коростеня Житомирской области: ШерманЭлик, Глозмен Мойша, Герцбейн Фишель, ПильчМихель, Герман Давид».

«Я умер, прислонив жену и ребенка к груди. Недельман. с. Михалки, Наровлянского района Полесской области, Белоруссии. Сентябрь 1941 г.» тощо.

Антиєврейська винищувальна акція відбулася також у м. Гадячі 09 січня 1942 р. у зимовий день при 40-градусному морозі окупанти зігнали все єврейське населення на площу Воровського. Напівроздягнених людей посадили на грузовики і повезли до гончарських ярків, де всіх розстріляли з автоматів. Один гестапівець мазав якоюсь отруйною речовиною дітям під носом і напівживих кидали у яму. Всі цінні речі, що люди мали при собі, були відібрані.

На окупованій території у знищені євреїв з оперативними групами та іншими з’єднаннями співробітничали їх посібники з корінного населення. Це були фашисти, крайні націоналісти та зрадники різних мастей. Серед них звичайно були і покидьки суспільства, і просто мародери, чиєю метою був грабіж єврейського майна, захоплення єврейських квартир. Але участь їх у розстрілах та погромах не дає жодних підстав для ототожнення цих дій з настроями широких мас українців. Неодноразово у документах підкреслювалася негативна реакція переважної більшості населення на антиєврейські акції. Значна частина людей зуміла подолати забобони та пропагандистський пресинг окупантів, стати на шляху погромників і катів, реально допомагаючи їх жертвам.

Але значна частина українців не відвернулася від нещасних жертв фашизму. Наприклад, у родині Кириченків у м. Кременчуці переховувався Цайль Каганзон, якому вдалося вибратися з кременчуцького концтабору. Головний лікар першої міської лікарні В.К. Константинович разом з дружиною Наталією Петрівною переховували і зберегли життя євреям: відомому художнику Аркадію Різниченку та інженеру Олександру Скляру. Узагальнюючих даних, скільки громадян єврейської національності вдалося врятувати по Полтавській області і в окремих містах, немає.

Глумилися фашисти та їх прислужники і над єврейськими цвинтарями. В газеті «Голос Полтавщини», що виходила під час окупації, було вміщено оголошення такого змісту: «Організації та приватні особи, яким потрібні плити та цегельний щебінь, можуть одержати його з жидівського кладовища. З заявками на одержання дозволу треба звернутися до будівельного відділу бургомістрату. П.Галанін – бургомістр м. Полтави».

На жаль, відношення до єврейських кладовищ не покращилося після повернення радянської влади. Так, наприклад, територія єврейського кладовища в Кременчуці була відведена військовій частині. Командування використало надгробні плити для будівництва складів і дороги.

Це була найстрашніша катастрофа за час єврейського існування, коли здійснювалось тотальне винищення єврейського народу. Багато українських сімей, ризикуючи життям, рятували від фашистської розправи приречених, передавали продовольство і одяг до гетто, надавали притулок євреям. Недаремно нині серед тих, хто рятував євреїв під час війни, чи не найбільше саме українців удостоєно почесної єврейської відзнаки "Праведник народів світу".

 

Ірина Дудяк, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon