• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Архівіст Федір Герасименко

У реєстрі діячів, що залишили помітний слід у розвитку архівної справи на Україні, чільне місце належить Федорові Андрійовичу Герасименку (1895-1942), колишньому науковцю і директорові Полтавського крайового історичного архіву (нині - Державний архів Полтавської області). Протягом тривалого часу ім’я цього талановитого краєзнавця й архівіста залишалося практично невідомим, оскільки на ньому стояло тавро "ворога народу". Проте сьогодні, коли нарешті з’явилася реальна можливість науково виважено осмислити здобутки (і, відповідно, прорахунки) наших попередників, мусимо визнати, що ця постать є справді непересічною і заслуговує не тільки на добру пам’ять нащадків, а й на пильну увагу з боку спеціалістів.

Федір Герасименко народився 1895 року в с.Лиман Полтавського повіту1 (нині - Решетилівського району) у родині селянина-наймита. За автобіографічними відомостями2, дитинство його минуло у крайніх злиднях і наймах у місцевих поміщиків Карпенка, Білаша та Кирпотенка. Проте, незважаючи на постійні нестатки, хлопцеві вдалося закінчити спершу початкову, а згодом і 2-класну земську школу. Деякий час продовжити далі навчання не вдавалося, оскільки доводилося думати не тільки про себе, а й про своїх батьків. І все ж, працюючи з юних літ на різних роботах (3 роки "служби хлопчиком", пізніше прикажчиком у лавці Споживчого товариства та у Соломона Столовицького на ст. Сагайдак, 1916-1918 рр. – у Всеросійському земському союзі), Федір не полишає займатися самоосвітою, а коли трапилася нагода – складає іспити за 4-й клас хлоп’ячої гімназії3.

1918 року Федір Андрійович перебирається до Полтави, де вступає до гімназії для дорослих О.Байєра, а 1920 року – до Полтавського інституту народної освіти4. Часи були бурхливі. Відчуваючи потреби "оновленого суспільства" в ідеологічних кадрах, він намагається (що цілком природно для молодої людини) і сам визначитися політично, проте не до кінця усвідомлює "радянську демократію", про яку так яскраво тоді розповідали більшовицькі агітатори, окремі періодичні видання. За визнанням Герасименка, період початку 20-х років тривалий час для нього залишається періодом хитань між КП(б)У та Українською комуністичною партією (УКП). Вирішальне значення в його симпатіях до останньої політичної сили відіграла тоді непевна тактика більшовиків щодо "колишніх колоній Російської імперії", і насамперед, рішення національних питань, прийнятих ХІІ з’їздом РКП5. Незважаючи на те, що такий політичний вибір для майбутньої кар’єри був проблематичним, він таки в листопаді 1923 року остаточно схиляється в бік УКП, ще легальної на той час партії.

Навесні 1923 року, після кількамісячного вчителювання, Федір Герасименко закінчує архівні курси6 і вперше потрапляє до Полтавського губернського архіву, де починає з чорнової роботи практиканта. Як зазначалося у стислій службовій анкеті, він "пише, читає, говорить" українською мовою7, що на той час означало не так уже й мало.

Працює молодий архівіст сумлінно й досить швидко "виявляє велике уміння орієнтуватися в архівних матеріалах". Уже в перші місяці перебування в архіві, враховуючи катастрофічну нестачу кваліфікованих співробітників, йому доручають виконувати об’ємні і водночас відповідальні роботи: він бере безпосередню участь в упорядкуванні фондів губернського земства, міської думи, совісного суду8 та ін. Такий досвід роботи з документами виявився для нього безцінним.

Обіймаючи посаду архівіста, Ф.Герасименко виявляє й значні наукові здібності – його цікавлять, зокрема, справи, пов’язані з селянським революційним рухом на Полтавщині. Відкриваючи для себе зовсім інший світ таких ще близьких та реальних подій, він з головою поринає в роботу і, опрацьовуючи належним чином відповідні архівні документи, "виходить на люди" – пробує себе в якості лектора. Виступає не тільки перед студентами і робітниками, а й бувалими краєзнавцями. Невдовзі здібності Герасименка були помічені в колах місцевої інтелігенції і його запрошують до Полтавського наукового при Всеукраїнській Академії Наук Товариства. Оскільки на сторінках місцевих видань з’являються перші його дослідження (приміром: Селянство Полтавщини в революцію 1905 р. // Більшовик Полтавщини. – 1925. – Ч.33, 34), то авторитет архівіста зростає – він стає діяльним членом бюро історичного семінару при Інституті народної освіти.

Перші неприємності у Федора Андрійовича з’являються вже у жовтні 1924 року під час проведення чергової чистки радянських установ9. Тоді, після ознайомлення зі справами на службовців губернського архіву, комісія винесла суворий вердикт – зняти з роботи архіваріуса Герасименка як "антирадянського елемента"10. Приводом до такого рішення спричинилися політичні хитання архівіста, а головною провиною, яку закидала комісія,  стала його попередня праця  в Українській комуністичній партії. У той період це була дуже серйозна небезпека позбутися улюбленої роботи, адже у подібних випадках її втрачало чимало фахівців так званих політично "неблагонадійних". Тож лише клопотання старших колег-архівістів В.Щепотьєва, І.Ліщини-Мартиненка, М.Бужинського11, неодноразові апеляції самого Ф.Герасименка до вищих інстанцій у Харкові та його терміновий вступ до лав ВКП(б) врятували ситуацію і він залишився на своїй посаді.

Уважається, що період другої половини 20-х початку 30-х років у творчому й науковому плані стає найсприятливішим для нашого земляка. У цей період відбувається швидке кар’єрне зростання Федора Андрійовича. Протягом 1926-1930 рр. він обіймає посаду директора Полтавського крайового історичного архіву, бере участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду архівних працівників (1926), активно друкується у "Записках Полтавського ІНО", інших спеціальних фахових журналах Полтави та Харкова (за нашими підрахунками загальна кількість наукових публікацій становить близько 40). Змінивши на керівній посаді в архівній установі відомих місцевих істориків професорів І.Рибакова та В.Щепотьєва, він намагається й сам продовжити набуті традиції й утримати професійний рівень колективу. Так впродовж короткого часу в архіві було створено архівний гурток, почав працювати семінар для підвищення кваліфікації архівістів, планово почалася вестися робота з архівними кореспондентами. 1926 року науковці архіву розпочали об’ємну роботу по складанню бібліографічного покажчика до неофіційної частини "Полтавских губернских ведомостей" за 1847-1916 рр.

Згодом, навесні 1927 р., за безпосередньої участі Федора Андрійовича, в історичному архіві було проведено курс лекцій-розмов, аби дати співробітникам новітні знання з архівознавства, ознайомити їх з відповідним законодавством12. Розроблені під час курсів конспекти (приміром: "Наукове, практичне та практично політичне значення архівів") згодом послужили Герасименкові основою для подальших серйозних досліджень з різних архівознавчих проблем.

Поміж інших подій того періоду, варто відзначити бодай ще одну: в 1927 році архів тепло вітав з ювілеєм академіка Дмитра Багалія, а науковці-архівісти брали активну участь в урочистих зборах, улаштованих у Полтаві з цієї нагоди13.

Пам’ятним для молодого директора стає 1928 рік, коли Федір Андрійович видає одне із перших своїх спеціальних досліджень - короткий історичний нарис "До історії архівної справи на Полтавщині" (Арх. справа. –1928.-№5-6.-С.64-73). Метою публікації автора було відтворення основних етапів розвитку архівної справи в регіоні та формування державних і громадських інституцій. Джерельну базу розвідки склали писемні й усні джерела, а також публікації в місцевих періодичних виданнях. Усні джерела для такого видання залучалися вперше й використовувалися за спеціальною методикою: "факти, подані спогадами, сугубо перевірені". Розвиток архівної справи на Полтавщині автор пов’язував із діяльністю Полтавської вченої архівної комісії, здобутки якої він вбачав у рятуванні від загибелі архівних документів "величезної наукової вартості", популяризації архівної справи, залученні до наукового обігу унікальних архівних джерел. На думку сучасних спеціалістів, публікація Герасименка стала значним внеском у історіографію архівознавства, об’єктивно відтворивши основні етапи архівного будівництва на Полтавщині впродовж 1903-1925 рр.

Для спостережливого ока було помітно, що Федір Герасименко переймається більше науковими, ніж адміністративними справами. У партійних характеристиках кінця 20-х років ХХ ст. зберігається хоч і лаконічний, але досить промовистий про нього запис, який підтверджує подану нами  тезу: "лектор ІНО, викладає історію класової боротьби... Прикріплений до осередку тов-ва Авіохем, член наукового т-ва при академії тов-ва... Партобов’язки виконує, але до службових обов’язків ставиться халатно; замовчує халатне відношення деяких співробітників"14. Але попри такі "вбивчі" партійні характеристики, активність Герасименка у видавничій площині, його вміння логічно та аргументовано мислити справляють приємне враження не тільки на спеціалістів, а й на керівників. Усе частіше директора провінційного архіву запрошують до Харкова на розмови і врешті – решт наказом ЦАУ УСРР від 18 вересня 1930 р. його призначають на посаду "заступника завідателя ЦАУ УСРР". Водночас на нього було покладено й інші обов’язки, як то: загальний догляд над Харківським Цетральним історичним архівом і Харківським краєвим архівом, завідування підвідділом підготовки архівних робітників при соціально-економічному відділі в ЗІНО; обов’язки "розпорядчика кредитами за кошторисом держбюджету, спеціальних коштів ВУРПСу та Архіву Кооперації"15.

У Харкові попервах все складалося добре, і Герасименко продовжує займатися звичною для себе науковою роботою, тільки вже на дещо вищому рівні ніж у Полтаві. Він входить до складу Археографічної комісії при ЦАУ УСРР (наказ по ЦАУ №16 від 15.03.1930), редколегій журналів "Радянський архів" та "Архівна справа" (1930-1931), виконує обов’язки відповідального редактора "Бюлетня Цетральної архівної управи УСРР". Під його редакцією з’являється підручник "Архівознавство" (1932). Але для наукової роботи залишається все менше часу і відповідно зростають навантаження організаційно-ідеологічного напряму: в січні 1931 р. Герасименка відправляють у тривале відрядження на хлібозаготівлі16, а згодом включають до складу комісії по чистці апарату архівних установ м.Харкова.

Після Постанови Президії НК РСІ УСРР від 30 травня 1931 р. "Про використання архівних матеріалів в роботі планово-господарських установ", у використанні архівної інформації під впливом панівної ідеології почали виразно виокремлюватися пропаганда і агітація архівними документами. Цій проблемі, зокрема, був присвячений Всеукраїнський десятиденний семінар-зліт архівних робітників на якому виступив Ф.Герасименко. Основне завдання архівного будівництва на сучасному етапі він убачав як "максимальне і активне обслуговування потреб соціалістичного будівниицтва". Свої міркування у цій площині він містить у статті "Про чергові завдання  археографічної роботи архорганів УСРР" (Рад. архів. – 1931.-Кн.4-5(19-20).-С.39-41.). Взагалі тема "архівна справа соціалістичної доби" стає відтоді у фаховому журналі "Радянський архів" провідною. І публікації Герасименка визначали основні завдання архівних установ у контексті соціалістичного будівництва. У своїх статтях автор констатує необхідність переміщення центру ваги в діяльності архівів на наукову, науково-практичну, політично-освітню роботу.

Вірогідно, виконання цих та інших ідеологічних доручень відповідало більше його високій посаді, аніж бажанню Федора Андрійовича проявити себе на політичному фронті. Принаймні у громадській роботі він поводить себе досить пасивно, що відразу помітило й  пряме архівне керівництво. Згідно з наказом ЦАУ УСРР від 13 травня 1931 р. Герасименкові почали виплачувати лише 1/2 ставки з його платні17. Та це був лише початок. Федір Андрійович, незабаром проти нього спрацьовує "міна", закладена ще у Полтаві.

Після гучних викривальних процесів "СВУ" у реєстри "ворогів народу" потрапляло все більше представників української інтелігенції. Це були не тільки вчені, письменники, мистці, а й архівісти. Знайшли компромат, при чому дуже оперативно і на колишнього полтавця. Його зокрема звинуватили у неприпустимих помилках, допущених у вже друкованих працях. Стратегічно-політичні промахи, на думку донощиків, були зроблені Ф.Герасименком у роботі "Документи та матеріали до селянських рухів на Полтавщині в революцію 1905-1907 рр." (Записки Полт. інституту соц. виховання.- Т.V. за 1929-1930 ак. рік.-Полтава, 1930.-С.33-38). Йому закидали, що науковий апарат у роботі не відповідає сучасним ідеологічним вимогам, в ній містяться документи, які "недостатньо висвітлюють рушійні сили революції на селі", водночас у привабливому світлі згадуються прізвища котрреволюціонерів (К.Товкача). І хоча Герасименко публічно виправдовується, кається18, зрікається навіть посади заступника керівника ЦАУ УСРР та інших повноважень (15 лютого 1933 р. він переведений на посаду наукового робітника науково-методологічного кабінету; разом із П.А. Біликом він відповідав за методику наукової публікації документів)19, це не допомагає. Федору Андрійовичу вдається лише відтягнути на певний час своє падіння.

Нового удару було завдано зненацька, добре розрахованою публікацією "Полтавський архів у затишку" в газеті "Більшовик Полтавщини" від 12 грудня 1933 року, де, зокрема, зазначалося, що за Герасименка крайовий історичний архів "був разсадником націоналістичної культури" й інтенсивно розробляв фонди товариства "Просвіти", просвітнього союзу "Українська культура", Полтавського губкому УКП та ін. Автор цієї войовничо-викривальної статті, сховавшись за криптонім Ол. К., закликав громадськість терміново у всьому розібратися і навести нарешті партосередкам лад поміж націоналістів-архівістів. Мов за командою, гріхи Герасименка почали згадувати й інші колишні колеги. Так, у доповідній записці наркому освіти УСРР В.Затонському за 1933 р. директор Полтавського держмузею Чернявський між іншим свідчив, шо, будучи ще студентом ІНО, Ф.Герасименко стояв навколішки перед архієреєм20, а це вже аж ніяк не личило керівникові такого рангу, тим більше сучасному партійцеві. Звичайно, після таких звинувачень вистояти було неможливо. За невизнання помилок у друкованих працях Герасименка виключають з партії (1934),  автоматично втрачає він і роботу. Наказ №16 по ЦАУ УСРР від 28 лютого 1934 був цілком у дусі того часу – "старшого наукового робітника ЦАУ – Ф.А.Герасименка, як націоналістичний елемент від роботи в ЦАУ звільнити"21.

1934 р. у Ф.Герасименка відбуваються зміни в особистому житті. У нього народжується син Олег. Відчуваючи реальну загрозу, яка невідступно тепер переслідувала родину, Федір Андрійович переводить сина  (аби вберегти свого єдиного нащадка) на подвійне прізвище Герасименка-Карпенка. Та цим тільки частково уберігає його від утисків долі, адже у всіх анкетах сина ім’я репресованого батька буде залишатися поряд з власним ще довгих два десятиліття (лише ціною неймовірних зусиль Олегу Федоровичу, вже після реабілітації батька, вдасться здобути вищу освіту і стати провідним конструктором проектів скафандрів для виходу в космос).    

Про останні роки життя нашого земляка відомо поки що небагато. Скупі архівні рядки свідчать, що на початку 40-х років Федір Герасименко продовжує мешкати у м. Харкові, він змінює спеціальність і працює біологом та заступником начальника дезинфікаційної станції Харківської дільниці22. Та спокійного життя і тут у нього не вийшло. З початком військових дій, а саме 25 червня 1941 року, його було заарештовано органами УНКВС по Харківській області за антирадянську агітацію23. Вірогідно, каральні структури під час чергової чистки (передбачаючи швидке наближення фронту) намагалися залишити в місті якомога менше "неблагонадійних" та ображених. Герасименкові поспіхом було інкриміновано звинувачення за ст. 54-10 К.К. УРСР, після якого евакуйовано у м.Кустанай. Там він певний час перебував у тюрмі №7 і відійшов у вічність 13 березня 1942 року24. Спроби родичів розшукати його могилу виявилися безуспішними25

Коротка біографічна розповідь про полтавця, талановитого архівіста буде неповною, якщо не зазначимо, що постановою Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР по Харківській області від 21 жовтня 1958 року слідча справа на Герасименка Федора Андрійовича за № 04806 була закрита за відсутністю складу злочину, ім’я його реабілітовано.

                Джерела:

1. Державний архів Харківської області (далі ДАХО) Ф.-6452, оп.1, спр.2902.

2. Центральний державний архів вищих органів влади (далі ЦДАВО) Ф.-14, оп.1, спр.128, арк.102.

3. Там само.

4. ДАХО. Ф.-6452, оп.1, спр.2902.

5. ЦДАВО. Ф.-14, оп.1, спр.128, арк.102.

6. Державний архів Полтавської області (далі ДАПО) Ф.-363, оп.1, спр.448, арк.163 зв.

7. Там само.

8. ЦДАВО. Ф.-14, оп.1, спр.128, арк.101.

9. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.128, арк.98.

10. Там само.

11. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.128, арк.102;116-116 зв; 117; 100-101 зв;

12. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.615, арк. 9.

13. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.469, арк. 38.

14. ДАПО. Ф.П.-10, оп.1, спр.113, арк.5,10.

15. ЦДАВО. Ф.-14, оп.1, спр.1081, арк.87.

16. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.1289, арк.3.

17. Там само. Ф.-14, оп.1, спр.1289, арк.56.

18. Листи до редакції (П.Н.Пташинського і Ф. Герасименка) // Рад. архів. – 1931.-№6(21). – С.109-112.

19. ЦДАВО. Ф.-14, оп.1, спр.1289, арк.56.

20. Там само. Ф.-166, оп.4, спр.193, арк.68.

21. ЦДАВО. Ф.-14, оп.1, спр.1728, арк.18.

22. ДАХО. Ф.-6452, оп.1, спр.2902.

23. Там само.

24. Там само.

25. Лист Олега Федоровича Герасименка-Карпенка від 22.10.1998р. Архів автора.

 

       Бібліографія виявлених праць Герасименка Ф.А.

Селянство Полтавщини в революцію 1905 р. // Більшовик Полтавщини. – 1925.-Ч.33,34.

Вчительство Полтавщини в революції 1905 р. // 1905 рік. Профрух на Полтавщині /за ред. М. Горяйстова, С.Сахарова, В.Шкляра. – Полтава: вид-во Полт. окрпрофбюро, 1926.-С.105-117 (у співавт.).

Страйки сільськогосподарчих робітників. Там само.– С.122-124.

Бунт кріпаків Семена Кочубея в 1814 р. // Записки Полт. ІНО т.ІУ за 1926-1927 ак. рік. – Полтава, 1927.-С.157-163.

Документи та матеріали до селянських рухів на Полтавщині в революцію 1905 – 1907 рр. // Записки Полт. інституту соц. виховання т.У за 1929-1930 ак. рік.–Полтава, 1930.- С.33-88.

До історії архівної справи на Полтавщині // Арх. справа. –1928.-№5-6.-С.64-73.

До історії архівної справи на Полтавщині. – Х, ЦАУ УСРР., 1928.-12С.

Полтавський краєвий історичний архів // Наше слово.– 1928.-Кн.4.

Полтавський краєвий історичний архів. – Х.,1928.

Полтавський краєвий історичний архів. Список  фондів // Арх. справа. – 1928.-№8.-С.22-39.

Дещо про работу окрархівів –Кременчуцького, Лубенського, Прилуцького та Роменського // Арх. справа. – 1930.-№1(12).-С.87-88.

Реорганізація місцевого архівного управління і подальші завдання архівного будівництва УСРР (До ліквідації округ) // Арх. справа. – 1931.-№4(15).-С.22-27.

Проблема кадрів для архівного будівництва і п/в підготовки архівних робітників при ВЗІНО. Там само. – С.3-8.

Реорганізація системи архорганів в зв’язку з ліквідацією округ. Там само.– С.22-27.

Дещо з життя та діяльності Полтавського краєвого істор. архіву // Арх. справа. – 1929.-Кн.11.-С.82-83.

На новому етапі – лицем до соціалістичного будівництва // Рад. архів. – 1931.-№2(17).-С.3-10.

До питання про перебудову системи архівних установ УСРР // Рад. архів. – 1931.-№3(18).-С.3-8.

Соціалістичне будівництво і архівна справа. Там само. –С.32-44.

Про чергові завдання археографічної роботи архорганів УСРР // Рад. архів. – 1931.-Кн.4-5(19-20).-С.39-41.

Нове в проблемі підготовки кадрів архівного будівництва. архів. Там само. – С.25-28.

Методологічні питання на  з’їзді // Рад. архів. – 1931.-№6(21).-С.8-11. (у співавт).

Листи до редакції (П.Н.Пташинського і Ф. Герасименка). Там само. – С.109-112.

Архівні матеріали на службу соціалістичному будівництву / За ред. Семка С.М. – Х.: ЦАУ УССР,1931.-16с.

Архівознавство. Елементарний підручник.Ч.І / за ред. Ф.Герасименка. – Х: Рад. школа, 1932.-228с.

Архівознавчу техніку – на рівень вимог марксо-ленінської історичної науки // АРУ. – 1932.-Кн.3.-С.71-83. (у співавт.).

 

Тарас Пустовіт, заступник директора-начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon