09-13 грудня - Всеукраїнський тиждень права

09-13 грудня - Всеукраїнський тиждень права

Згідно з Указом Президента України від 08.12.2008 № 1149/2008, враховуючи важливе значення правової освіти в розбудові України як правової держави, з метою виховання у громадян поваги до закону і прав людини, започатковано проведення Всеукраїнського тижня права. Він проводиться щороку в тиждень, що включає 10 грудня – День прав людини, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

Отже, щороку, починаючи з 2008 року, ми святкуємо День прав людини, на рівні окремої людини, груп, організацій, установ, підприємств тощо. Кожного року Кабінет Міністрів України до 1 жовтня розробляє та затверджує план заходів, які міністерства, центральні органи виконавчої влади, обласні та Київська міські державні адміністрації будуть проводити впродовж Тижня.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з проведення у 2019 році Всеукраїнського тижня права»

Головні завдання Тижня – показати важливість правової освіти українців, виховувати в них повагу до закону та прав людини, залучити до участі в цікавих правових заходах. Передбачені розпорядженням заходи спрямовані на підвищення обізнаності громадян щодо міжнародних стандартів прав людини та механізмів їх реалізації та захисту.


10 грудня – Міжнародний День захисту прав людини

 

10-го грудня весь світ відзначає Міжнародний День захисту прав людини, адже саме цього дня Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини.

Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Процес формування прав людини пройшов довгий шлях свого розвитку, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.

До створення цього універсального документу не існувало ефективного та дієвого механізму захисту основоположних і невід’ємних прав людини. Особливо гострим стало питання захисту прав людини після Другої світової війни. Увесь світ тоді об’єднався заради однієї спільної мети – створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини.

У Преамбулі Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея зазначила, що „проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією”.

Ще одним міжнародним актом, покликаним гарантувати захист прав людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Україна, будучи державою-членом Ради Європи, 17 липня 1997 року ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.

Конвенція не лише спрямована на захист широкого спектра громадянських та політичних прав, а запровадила ефективний механізм забезпечення прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав.

Сьогодні Україна, як і весь світ, стикнулась із особливою жорстокістю та неповагою до прав людини. Окупація Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, порушення прав людини цією державою на тимчасово окупованій території України АР Крим, агресія Російської Федерації на сході України, численні терористичні акти та військові конфлікти по всьому світу свідчать про неспроможність як окремих держав, так і світової спільноти забезпечити на належному рівні захист прав людини і основоположних свобод. Тому як ніколи суспільство має згуртуватись для досягнення спільної мети – захисту прав людини та створення  сприятливих та безпечних умов життя в усьому світі.


 Загальна декларація прав людини

 

Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, i рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру; i

беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до варварських актів, якi обурюють совість людства, i що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнi вiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії i гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин мiж народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi (995_010) свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жiнок та вирiшили сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у спiвробiтництвi з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй загальнiй повазi i додержанню прав людини i основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея проголошує цю

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всi народи i всi держави з тим, щоб кожна людина i кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню, шляхом національних i міжнародних прогресивних заходiв, загального i ефективного визнання i здiйснення їх як серед народiв держав-членiв Органiзацiї, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю.

Стаття 1

Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.

Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Стаття 4

Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Стаття 5

Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Стаття 7

Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Стаття 9

Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.

2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12

Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Стаття 13

  1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.
  2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 15

  1. Кожна людина має право на громадянство.
  2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.

Стаття 16 

  1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання.
  2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються. 
  1. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.

Стаття 17

  1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими. 
  1. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Стаття 20

  1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй. 
  1. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.

Стаття 21 

  1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв.
  2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi.
  3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.

Стаття 23

  1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибiр роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
  2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.
  3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї, i яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
  4. Кожна людина має право створювати професiйнi спілки i входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24

Кожна людина має право на відпочинок i дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25

  1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я i добробуту її самої та її сім’ї, i право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
  2. Материнство i дитинство дають право на особливе піклування i допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Стаття 26

  1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна i професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
  2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збільшення поваги до прав людини i основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості i дружбі мiж усіма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти діяльності Органiзацiї Об'єднаних Націй по підтриманню миру.
  3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолiтнiх дітей.

Стаття 27

  1. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами.
  2. Кожна людина має право на захист її моральних i матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28 

Кожна людина має право на соціальний i міжнародний порядок, при якому права i свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. 

Стаття 29 

  1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний i повний розвиток її особи.
  2. При здійсненні своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi. 
  3. Здійснення цих прав i свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Націй.

Стаття 30

Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав i свобод, викладених у цій Декларації.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А)

 

 


Друк   E-mail