• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

З історії преси на Полтавщині

«Полтавські губернські відомості»- перше періодичне видання Полтавщини

    Об’єктивне та всебічне дослідження історії української преси та друкарської справи є сьогодні надзвичайно актуальним. У час бурхливого розвитку електронних технологій такі дослідження (незважаючи на значну географічну розпорошеність джерел) дозволять краще зрозуміти епоху, зокрема, культурний та духовний світ наших попередників, у найближчій перспективі створити унікальний інформаційний банк даних багаторічних публікацій, а відтак - ефективно використовувати зібраний пласт інформації у педагогічно-виховному процесі.    

     Так вже склалося у нашій непростій історії, що поява перших періодичних видань цілком залежала від політичної волі центру, а також від розвитку друкарства, яке наприкінці ХVІІІ cт. на Лівобережній Україні перебувало ще практично у зародковому стані. Навіть наказ від 24 січня 1773 р. про заснування друкарень при губернських правліннях не зміг повсюдно зрушити цю справу з місця.

     Зрозуміло, що, вирішуючи ці питання, тогочасний імперський уряд найменше переймався рівнем знань місцевого населення, своїми наказами він насамперед намагався вирішити свої ідеологічні та бюрократичні цілі. Відповідно до наказу друкарні ці засновували для полегшення «излишняго приказнослужителям затрудненія, а паче к постепенному выполненію налагаемых по входящим документам резолюцій». Але, як пише відомий український вчений та церковний діяч Іван Огієнко, "наказу цього провінція виконала не скоро, бо завести в той час  гражданську друкарню було трудно - не було потрібних робітників, матеріали друкарські можна було роздобувати лише в Петрограді чи Москві, та й окремих коштів для цього уряд не дав". Заради об’єктивності зазначимо, що справа рухалася на цьому початковому етапі переважно в університетських містах, де було більше освічених і приїжджих людей, про полтавське ж друкарство до початку ХІХ ст. авторові майже нічого невідомо, за виключенням одного невеличкого фрагменту. В звіті від 9 січня 1804 року генерал-губернатор кн. О.Куракін повідомляв: "В Полтавской губернии никаких типографий не имеется, а хотя в самом городе Полтаве и есть один станок, но и сей за малостію литер остается без употребленія" [1, 84-85].

      Тож потрібно було ще кілька десятиліть, щоб губернські правління змогли започаткувати повноцінні друкарні на місцях. Щоб прискорити ці процеси у провінції, «височайшим рескриптом, даним 5 серпня 1807 р., Міністру фінансів повелевалося»: при всіх губернських правліннях заснувати друкарні і покласти на їх утримання щорічну суму [2, 195]. Цей указ стосувався і губернського міста Полтави.

     Власної ініціативи щодо створення своєї газети губернське правління до певної міри не виявляло. Та досить оперативно всі організаційні питання було розв’язано після урядового розпорядження 1838 року, яким  було "височайше повєлєно" видавати повсюдно у губерніях «Губернські відомості»; того ж року відомості стали виходити щотижня у 38 і щоденно у двох губерніях (Пензенській та Харківській).

     У Полтаві перше число «Полтавских губернских ведомостей» побачило світ 2 квітня 1838 року. Відповідно до розпорядження Полтавського губернського начальства "Про видання губернських відомостей" газета складалася з двох частин: офіційної, де друкувалися розпорядження, постанови і повідомлення як центральної, так і місцевої влади; і неофіційної, в якій вміщувалися повідомлення про місцеві новини, статті з історії етнографії, археології, географії, лінгвістики й економіки, описи стану сільського господарства, торгівлі; повідомлення про життя сусідніх губерній і Російської імперії загалом.

      Практично упродовж усього ХІХ ст. не тільки поміж населення губернії, а й установах відчувався величезний дефіцит інформації (передовсім історико-статистичної та етнографічної), й тому поширення її у різних форматах було на той час вкрай необхідною справою.

      Славетний дослідник минувшини Микола Сумцов ще 1885 року відзначав, що сама поява у Росії губернських відомостей була не випадковою. 30-ті роки ХІХ ст. були періодом пробудження суспільної думки в Росії, пожвавленням інтересу до археологічних, історичних, фольклорних, етнографічних досліджень, періодом діяльності прогресивно налаштованих людей Росії - Румянцева, Строєва, Востокова та ін. Тож урядова вказівка редакціям губернських відомостей друкувати статті історико-археологічного, етнографічного характеру цілком відповідала  суспільно-політичним потребам і бажанням найосвіченіших людей того часу [3, 193].

      Якщо офіційну частину більше читало губернське та інше начальство, то неофіційну частину - і чиновники, і інтелігенція, і навіть письменні селяни. Й хоча тематичні межі неофіційного відділу були чітко окресленими (публікація полемічних та белетристичних статей у газеті не допускалася), поштовх до збору статистичних даних, осмислення, систематизації та оприлюднення найрізноманітнішої інформації було зроблено.        

      Періодичність газети була різною, вона залежала від багатьох чинників, насамперед від суспільно-політичної ситуації в імперії, наявності вільних коштів, та розуміння владою важливості друкованого слова для населення, здібностей редакторів та ін. Від 2 квітня 1838 року відомості виходили щотижня, від 1866 - двічі на тиждень, від 1 січня 1895 року - щоденно, від поч. ХХ ст. - двічі та тричі на тиждень, щодня [8, 1-126]. 

     Обличчя цього офіційного друкованого органу багато у чому залежало від губернського начальства та редакторів, яких упродовж 80 років існування газети змінилося чимало. Останні відрізнялися за своїм соціальним походженням, освітою, світоглядом, розумінням справи, талантом, як організаторським, так і творчим. Одні приходили в газету скоріше відбути обов’язок, інші - працювали десятки років, вкладаючи у газету талант, знання і душу; прикладали максимум зусиль для розбудови кореспондентської мережі, створювали сприятливий мікроклімат у газеті, відстоювали свою думку перед губернатором. З такими редакторами, приміром, як Павло Бодянський, Дмитро Іваненко, були пов’язані цілі періоди в історії газети.

      На етапі становлення (1838 - 1841) газету редагував І.Г.Бутков. Вірогідніше за все, перший редактор був місцевим чиновником, якого губернське правління зобов’язало робити редакторську справу доти, доки не знайдеться на обрії більш сумлінна, а головне, творча натура (перші редактори редагували газету виключно на громадських засадах)

      У перші роки існування відомостей, можемо виділити такі публікації: некролог І.П.Котляревського (1838, №14) та статті Павла Павловича Білецького-Носенка (уродж. Прилук, 1774 р.н.) «Статистичнийопис містаПрилуки», «Біографія. Полковник прилуцький Іван ІєремійовичНос», «ІсторичнийпереказпроІвана Золотаренка». Цей автор був відомим письменником, поетом, байкарем, філологом-мовознавцем, перекладачем, етнографом і фольклористом; практично він першим в Україні створив найбільш повний словник української мови і граматику; найвидатнішою працею Павла Білецького-Носенка єукладений ним у 1838-1843 роках словник української мови, який був найбільш повним українським словником аж до появи «Словаря української мови» Б.Грінченка.

      Наступний період газети (1841-1867) невід’ємно пов’язаний із ім’ям Павла Ілліча Бодянського, людини високоосвіченої та надзвичайно обдарованої. Енциклопедист та великий шанувальник старовини, він блискуче писав сам і заохочував до творчої роботи інших [4, 466-468]. Важливий штрих: саме за роки його редакторства у публікаціях став відчуватися вільний український дух. На думку літературознавця Петра Ротача, зміст і характер цих публікацій визначався найперш інтересами редактора, при цьому висвітлювались і його власні погляди, уподобання, оцінки людям і подіям. У рубриці «Сільське читання для малоросійських селян» окремі статті Бодянський друкував навіть українською мовою.

      Тематичний діапазон статей за редакторства Павла Бодянського був надзвичайно широким. Дає підстави так стверджувати перелік деяких публікацій: «Повір’я і звичаї українського народу» (1846, №52), «Лубенський (Мгарський) монастир» (1845, №31), етнографічний нарис хорольського священика Іваниці «Домашній побут малороса» (1857), «Повінь у Кременчуці від небувалого розливу Дніпра» (1845, 05.05.), некрологи видатних полтавців за 1850 рік (1851, № 6, 7), статистичні описи Полтави, Кременчука у 1806 р. (1851, №3, 4, 10), про українські ярмарки (1858, № 27-33). [Сторожевський М.К.], "1752 р. Із справи про будівництво соборної полтавскої церкви" (1867, № 89) Крім того, відомості періодично друкували різноманітні статистичні дані, приміром про фабрики та заводи, православні храми, кількість населення, поміщицькі володіння. Для сучасних дослідників надзвичайну цінність мають, приміром, публікації у газеті за 1850 рік про найбільші маєтності губернії (1850, №2-19), щотижневі рубрики, які фіксували рух населення: прізвища приїжджих до Полтави та тих, що виїхали з міста.

     1845 року, в той час, коли на Полтавщині перебував Т.Шевченко, з номера в номер у відомостях друкувалася праця Ів. Срезневського "Погляд на пам’ятки української народної словесності", де українська мова здобулася на високу оцінку з наголосом, що це мова, а не "наречіе" польської чи російської мов, і що вона є однією з найбагатших слов’янських мов. Зрозуміло, що така позиція була і в редактора.

      Привертає увагу істориків і публікація «Компуту всего полку Полтавского» (1861, №3). Ким було підготовлено цю історико-статистичну публікацію, сказати важко. Сучасний дослідник історії козацтва Володимир Мокляк приписує вказану публікацію Павлові Бодянському, який зазвичай не підписував свої матеріали, опубліковані у редагованому ним часописі.

       Після смерті Бодянського новим редакторам (Дондуров, Григор’єв, Богоявленський, В.К.Костенский) було складно утримувати високий рівень газети. Позначалося на їхній роботі те, що країна вступила у чорну смугу реакції - після Валуєвського (1863) та Емського (1876) заборонницьких актів цензура запрацювала з особливою прискіпливістю. Оригінальних статей друкувалося мало, газета стала буденною і нецікавою для читача. Усвідомлювали це як у редакції, так і в самому губернському правлінні.  

      Новий етап в історії «Полтавських губернських відомостей» (1889-1902) пов’язаний з редакторством Дмитра Олексійовича Іваненка, якому довелося розпочинати незнайому справу практично з нічого: приміщення для редактора не було, зв’язків теж, досвіду ніякого. Та за 13 років редакторства він перетворив неофіційну частину відомостей на першу в губернії суспільно-літературну та політичну щоденну газету. Як творча особистість, він неодноразово експериментував з газетою, шукаючи оптимального взаємозв’язку із читачем. Коли це йому вдавалося, він отримував величезну творчу насолоду, у іншому випадку боляче сприймав свої прорахунки. Доволі критично оцінюючи свою роботу 1895 року, він визнавав: «газета была выше  уровня требований читателя, она витала в сферах мало ему доступных и интересных, не снисходяна юдоль земную, с ея мелкими, но существенными запросами и потребностями, с ея уличной сутолокой и будничными заботами; газета не была интересна и не могла стать живой потребностью обывателя» [7].  

      Іваненко зміг залучити до співпраці, можливо, найкращі місцеві літературні сили того часу; на шпальтах газети з’явилися публікації Василя Бучневича «Полтавський Хрестовоздвиженський монастир» (1891, № 53), «Полтавські підземелля» (1891, №№ 53 – 55),  «З минулого м.Полтави» (1895, № 197), Віктора Василенка «Опішня» (1889), «Про дослідження сільських ярмарок» (1889), «Про бурси чи гуртожитки при сільських школах» (1890), «Про сестричні братства» (1890), «Про сільські суспільні бібліотеки» (1890), губернського агронома П. М. Дубровського, секретаря губернської управи О. М. Лісовського, М. Г. Кулябка-Корецького, Г. К. Розальйон-Сошальської, Ю. О. та І. О.Буніних, С. Балабухи та ін [6, 4].

      Гортаючи сторінки часопису початку ХХ ст., звертаєш увагу на досить цікаві публікації та статті. Приміром, у 1902 році (№36) у статті «До питання про нащадків Гоголя»коротко зазначалося, що засновником роду Гоголь-Яновських є Іван Якович (прізвище не вказане), виходець з Польщі, якого у 1695 році було призначено до Троїцької церкви м.Лубен вікарним священиком. Продовжувачем роду та наступником духовної лінії став його син Даміан Іоанов Яновський, священик кононівскої Успенської церкви. Далі родословна Яновських розвивалася двома паралельнимилініями: 1) син о.Даміана — Афанасій Даміанович, уже Гоголь-Яновський, секунд-майор, син його Василь, онук Микола, письменник; 2) Кирило Даміанович, священик кононівскої церкви; його діти: Меркурій та Сава, обидва священники...

       Останні десятиліття існування відомостей (1902-1919) були непростими, газета виходила в умовах жорсткої конкуренції (від 1905 р. в губернії з’явилися україномовні часописи; усього ж у губернії нараховувалося 97 назв різних періодичних видань, у тому числі й приватних) і редакторам потрібно було докласти неабияких зусиль, щоб не втратити свого читача. На думку дослідників, найсприятливішим часом для розвою журналістики на Полтавщині, попри реакцію, стали 1906 та 1911-1914 рр.

      Перші десятиліття ХХ ст. виявилися дуже насиченими на суспільно-політичні події: зародження і розвиток політичних партій, російсько-японська та Перша світова війни, періодичні вибори до найвищих представницьких органів влади в Росії, соціальні потрясіння 1917 р. та ін.  Ясна річ, що колектив редакції газети (у силу професійної діяльності) найпершим відчував суспільно-політичні та соціальні виклики й намагався оперативно інформувати населення про найважливіше. Газету цього періоду можна сміливо назвати газетою фактів. Крім обов’язкових постанов губернської адміністрації, тут друкуються розлогі списки кандидатів у присяжні засідателі (1901-1906), списки виборців до Державної думи (1905-1906, 1912), списки убитих, поранених та зниклих безвісти під час Російсько-Японської війни (1906, 1914) та ін.

      Газета продовжує виходити ще російською мовою, але соціально-політичні процеси 1917-1918 років поступово зміщують центр її уваги з Петербурга на Київ: від 1918 року газета стає двомовною. У відомостях публікуються, зокрема, Закони Центральної Ради від 6 березня 1918 «Про поділ України на землі», від 4 березня 1918 «Про реєстрацію громадянства УНР», постанова Міністерства внутрішніх справ «Про українізацію»(1918, №19) та ін. Газета практично безперервно виходить за Гетьманату, Директорії, більшовицької влади і навіть при денікінському режимі. Однак, коли влада більшовиків встановлюється у губернії остаточно, газета припиняє випуск. Останнє число відомостей, яке підписав до друку В.Куліковський, і яке нам удалося розшукати, датоване 6 листопада 1919 року.

       «Полтавские губернские ведомости» були першою газетою у губернії; від 1838 року і до початку ХХ ст. газета залишалася єдиним цивільним періодичним джерелом інформації на Полтавщині, тож її вплив на формування громадської думки був величезним. Колективом відомостей упродовж десятиліть було набуто величезного організаторського та творчого досвіду, тож невипадково саме журналісти цього друкованого органу започаткували низку інших видань в губернії. Упродовж років на шпальтах відомостей опубліковано сотні статей, і, якщо врахувати втрату багатьох архівних документів ХІХ - поч. ХХ ст., то ці публікації  сьогодні безцінні, вони набувають ваги першоджерел.  

 


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon