• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Хрещення Київської Русі – одна із вікопомних подій в історії українського народу (до 1030-річчя Хрещення Київської Русі)

Утвердження християнства на Русі – тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі.

Християнизація Русі завдяки географічному положенню країни (суміжність з Чорним морем і невелика віддаль від Близького Сходу), почалася з раннього проникнення християнства вже за перших віків по Хрещенню Русі на територію сучасної України.

Свідчення істориків говорять про появу християнства у пізньоантичних містах Північного Причорномор’я, які були населені у той період грецькими колоністами.

Саме з цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство на теренах Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком, найближче розташованим з північнопонтійськими землями. За переказом, записаним у «Повісті временних літ», відомо, що перший благовіст Христової віри апостол Андрій приніс на землі Русі під час однієї з своїх місійних подорожей у середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть місто Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

Християнство ширилося також із Заходу, з Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там знайшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь.

Перше хрещення Русі відбулося 860 р. за київського князя Аскольда, який був сильним князем, добре відомим і в сусідніх, і у віддаленіших країнах, зокрема у Візантії, на яку ходив чотири рази походами. За грецькими джерелами, Аскольд охрестив народ, хоча це хрещення не було всезагальним; надто міцні були ще корені язичницької віри, надто велика відданість споконвічним віруванням, звичаям і традиціям. Але Христова віра мала з того часу в Русі міцний грунт, і, можливо, власну церковну організацію.

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. Але згодом князь київський переконався, що задля зміцнення держави та її престижу потрібна була нова віра. І оскільки Київська держава підтримувала найтісніші стосунки з Візантією – найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу – на виборі князя позначилися політичні та економічні чинники.

Про те з якою рішучістю князь Володимир впроваджував християнство свідчать літописи. Приміром, князь оголосив у Києві, що коли хтось із багатих і убогих, великих і малих не прийде у призначений день на річку, щоб прийняти хрещення, того він буде вважати за свого ворога. У призначений день усі жителі Києва з жінками і дітьми прийшли на Дніпро. Всі увійшли у воду і стояли: дехто по шию, інші по груди; малі діти біля берега, матері тримали на руках немовлят; священики стояли на березі і читали молитви хрещення. Володимир, бачачи це, радів, що він і його люди пізнали істинного Бога. Цього дня, як зауважує літописець, земля і небо раділи.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше – провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір тут чинили служителі поганського культу – «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством.

Для унормування церковного життя у своїй державі, Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. Щоб утвердити народ у вірі  й законі християнському, Володимир викликав із Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов’янською мовою. Князь також відкривав школи і будував церкви; так у Києві він збудував чудовий храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним. Першим митрополитом, який згадується, був грек Теотемпт. Християнство, проповідуючи милосердя та християнську любов – підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійно велику державу Володимира і позитивно вплинуло на мораль керівної верхівки і населення. Пам'ять святого князя Володимира святкується 15 липня (ст. ст.), а днем хрещення киян вважається 1 серпня (ст. ст.).

Прийняття християнства Київською державою було стрибком у світ інших цінностей. Ставши на шлях християнізації, Київська Русь за позначила певний масштаб, в межах якого відбувався подальший культурний розвиток слов’янських народів.

Прийняття християнства й утворення церкви мали величезне значення для розвитку освіти і всієї національної культури українського народу. Християнство принесло з собою книгу, писемність, школу. Принесена в Русь-Україну церковна писемність слов’янською мовою стала основою, на якій виросла власна писемність. За зразками перекладених (з грецької мови) книг стали писати в Русі літописи, житія святих, проповіді, описи прочан подорожей до святих місць та інші твори.

Вплив церкви на національну культуру, крім вироблення християнського світогляду, розвитку писемності, народної релігійної творчості і церковно-обрядового побуту в житті народу, позначився і на розвитку різних видів мистецтва, таких як церковний спів, малярство, церковна архітектура. Найбільшою ж будовою в старокнязівську добу і величною пам’яткою Української Православної Церкви залишається й досі Київський Софійський Собор – символ тисячолітнього християнства в Русі-Україні.


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon