• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Голод 1946-1947 років на Полтавщині

          Голод 1946-1947 років на Полтавщині.

Розвиток сільського господарства у повоєнні роки суттєво відставав від розвитку промисловості. Якщо з 1940 по 1952 рік промислова продукція в області зросла в 2,3 разу, то валова продукція сільського господарства зросла лише на 10%.

Надзвичайно напруженим залишалося становище з трудовими резервами в селах області. У перше повоєнне десятиріччя значна частина колгоспників періодично залучалася до відбудови промисловості, на ударні комсомольські будови. Незважаючи на те, що для відродження народного господарства катастрофічно не вистачало людських ресурсів, уже у листопаді 1943 р. Полтавщина направила на відбудову шахт Донбасу 10 тис. юнаків та дівчат. Упродовж 1945-46 рр. на вугільні шахти виїхали 6200 полтавців, у школи ФЗН, які готували кадри шахтарів, було надіслано 20800 юнаків. Крім того, в західні області України в перші повоєнні роки було направлено на роботу 6588 працівників.

Тож основну силу в колгоспах і радгоспах області у другій половині 40-х років становили жінки, чимало з яких освоїли механізаторські професії, працювали спеціалістами та керівниками господарств. Станом на 1946 рік поміж 3074 агрономів, зоотехніків й інших спеціалістів було 839 жінок. Понад тисячу їх працювало трактористами та комбайнерами, в цей надзвичайно складний період жінки очолювали 30 колгоспів.

До руйнівних наслідків війни у цей період додалася посуха 1946 року. Враховуючи це, уряд СРСР повинен би якщо не надати якісь пільги постраждалим від засухи областям, то, принаймні, зменшити плани хлібозаготівель. Проте цього не сталося. Й.Сталін та його оточення, не бажаючи відмовлятися від своїх амбіцій, не пішли на поступки, і більшість областей України опинилися в украй тяжкому становищі.

Для Полтавської області план здавання хліба в державні засіки на 1946 рік установлювався у розмірі 28 781 тис. пудів. До вказаної цифри входили як обов’язкові поставки хліба, так і натуральна оплата колгоспами робіт, виконаних державними МТС, повернення насіннєвих позик, натуральний збір за помел зерна на млинах.

Перші місяці хлібозаготівельної кампанії (серпень-вересень) завжди вважались вирішальними. В урожайні роки впродовж цих місяців у державні засіки надходило до 80 % зібраного хліба. Та восени 1946 року ситуація була дещо іншою: наприкінці вересня план хлібоздавання по області був виконаний лише наполовину, проте колгоспи здали державі все, що могли реально здати, залишивши собі мінімум зерна на насіння, харчування та фураж. Виконання явно нереального плану означало одне - поставити село на межу вимирання, різко скоротити поголів’я худоби, позбавити колгоспи насіння для наступної весняної кампанії.

Владні структури намагалися за будь-яку ціну збільшити контрольно-звітні показники і цим перш за все зміцнити своє непевне становище. Прогнозуючи ускладнення проведення хлібозаготівель Полтавська обласна Рада депутатів трудящих ще 29 липня 1946 року видала постанову "Про заборону колгоспам, колгоспникам і одноосібним господарствам продажу і обміну зерна та печеного хліба до виконання плану здачі зерна державі з урожаю 1946 року" (це рішення продублювали й місцеві органи влади рангом нижче). 14 серпня ц.р. "Зоря Полтавщини" надрукувала обов’язкову постанову виконавчого комітету Полтавської міської Ради депутатів трудящих від 2 серпня 1946 р., у якій за самовільний продаж та обмін хліба визначався штраф у розмірі 300 крб. (при повторному порушенні застосовувалося притягнення до судової відповідальності).

Щоб поліпшити показники хлібозаготівель, у райони області восени терміном на 2-3 місяці направлялись уповноважені з числа відповідальних працівників обкому та облвиконкому. Перед ними ставилося єдине завдання: за будь-яку ціну домогтись виконання плану хлібоздавання. Заради показників уповноважені не спинялись перед крайніми заходами щодо притягнення до партійної, адміністративної чи навіть судової відповідальності керівників нижчого рангу. Доповідної записки уповноваженого на керівника було достатньо, щоб через кілька днів людина опинилася без партквитка та без роботи.

На керівників, які не бажали за наказом "вимітати" з колгоспів зерно, чіпляли ярлики "саботажників", "злодіїв", "антидержавників", "ворогів народу". Саме в них, на думку влади (цю думку ревно нав’язували громадськості і журналісти), крився головний чинник зриву державного плану хлібозаготівель.

У Градизькому районі "потурали антидержавницьким тенденціям" голова колгоспу ім. Сталіна т. Поліщук, який приховав під виглядом посівного фонду 143 ц товарного хліба; голова колгоспу ім. Кірова т. Павлиш – 110 ц; голова колгоспу ім. Димитрова т. Пронза – 53 ц. У Козельщинському районі ярлик саботажників навісили на голову артілі "Новий побут" т. Дубину (приховав 57 ц товарного хліба), на голову артілі "Хвиля революції" т. Лисицю – 70 ц. У Покрово-Багачанському районі "за зрив хлібоздачі державі" було притягнуто до суду голову колгоспу ім. Чкалова т. Кишку. В Чорнухинському районі такої ж участі зазнали голова артілі ім. Чапаєва т. Козленко, голова артілі ім. К.Маркса т. Порубайко та голова артілі ім. Петровського т. Кривенко. Як зазначали ЗМІ, "зграї саботажників" поміж колгоспного керівництва було викрито також у Чутівському, Комишнянському, Нехворощанському, Великокринківському, Пирятинському, Гадяцькому, Новосанжарському районах.

Ігнорування життєвих потреб людей, прагнення представників влади будь-якою ціною виконати "спущений" згори план хлібоздавання, повною мірою далися взнаки вже наприкінці 1946 року, коли партійно-радянське керівництво області наодинці залишилося з проблемою, де взяти продовольство для голодуючого населення. 28 грудня 1946 року перший секретар Полтавського обкому партії В. С. Марков та голова облвиконкому М.М.Мартиненко звернулися з листом до секретаря ЦК КП(б)У Д.С.Коротченка і Голови Ради Міністрів УРСР Хрущова, у якому повідомляли, що "більшість колгоспних дворів потребує допомоги продовольством, оскільки продукти, зібрані з огородів та отримані на трудодні, підходять до кінця". Керівництво області просило ЦК КП(б)У поставити питання в Уряді СРСР про виділення продовольчої позики в розмірі 2000 тонн, з розрахунку 1/2 центнера на колгоспне господарство до початку збирання врожаю.

Як показують щомісячні дані про кількість померлих, голод в Україні у 1947 р. почався в січні, різко посилився в лютому і досяг свого максимуму в березні. Загальну статистику втрат від голодомору в Полтавській області відтворити нині важко, оскільки справжні показники смертності людей тривалий час приховувалися (за далеко неповними даними, лише на території Лубенського району від голоду померло близько 1000 осіб). Смерть, що наступала внаслідок голоду, чиновники пояснювали різними захворюваннями, у т.ч. інфекційними. Інформацію про померлих приховували голови та секретарі сільських рад, бо рівень їхньої заробітньої плати напряму залежав від числа тих, хто проживав на території сільради. Позначалася і відсутність у селян паспортів чи інших документів, які б посвідчували особу. Селян, які помирали в іншому селі чи місті, не маючи при собі документів, у жодну статистику не включали.

Отже, некомпетентність керівників партії та держави, ігнорування ними елементарних потреб сільського населення обернулися для українського народу в перші повоєнні роки черговою трагедією.

 


© 2017 Державний архів Полтавської області
Розробник: Divilon