• Eng
  • Рус
  • Укр

До уваги громадян, які бажають отримати архівні послуги!

Інформація щодо оформлення запитів та роботи читальних залів розміщена у рубриці"ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН".

Приклади літературних засобів вияву антисемітизму на сторінках окупаційної періодики «Голос Полтавщини» (1941-1943 рр.) як вияв агресії стосовно єврейської національної меншини нашого краю

1941 рік. У вересні німецький чобіт впевнено простував по території нашого краю. За короткий проміжок часу, до кінця вказаного місяця, була окупована вся Полтавщина. Нацисти встановили терористичний режим «нового порядку», який був не краще а подекуди і гірше свого тоталітарного радянського брата.

Виходячи із наріжних каменів німецької ідеї про вищість «богообраних» арійців, цілі нації, народи та народності оголошувалися «недолюдьми». Якщо слов’янське населення принаймні мало шанси навіть на примарне існування (хоча і воно в подальшому піддалося б поступовому витісненню), то євреям німецькі ідеологи апріорі в цьому відмовляли. Всі представники вказаного етносу були в рамках офіційних  ідеологем Третього Рейху приречені на тотальне знищення.

Ідеологічна обробка населення окупованих територій (у тому числі на Полтавщині) активно проводилася через періодичну пресу, яка досить часто для місцевого населення була чи не єдиним джерелом інформації. Відомо, що на наших теренах випускалася газета «Голос Полтавщини» у 1941-1943 роках. У вказаній розвідці ми спробуємо проаналізувати, як на сторінках офіційного «часопису міста й села» як тоді стверджувалося, застосовували антиєврейську пропаганду.

Перше повідомлення антисемітського змісту, викладене на сторінках газети повідомляло дописувачів про успіхи німецької зброї (адже в той час німецька армія доходила майже до стін Кремля).  Красномовна замітка в пресі за 2 листопада 1941 року повідомляла: «...Чудні діла творяться в Кремлі. Жидова тікає з потопаючого корабля.»

Важливе місце у ідеологічній обробці займали карикатури на «єврейсько-більшовицький» лад СРСР. Так, у номері від 09 листопада 1941 року Й. Сталін зображувався у оточенні своїх вірних поплічників – енкаведистів та комісарів, яких зображали чорнявими, кучерявими, та із носами «з горбиком».

 

Висміювали і спроби створення єврейської армії у Палестині відомими політиками Черчілем та Рузвельтом. Так, зображувалася сцена, де сім,я (мати із сином, звісно ж зображені чорнявими та кучерявими) прощаються із своїм батьком, який іде на війну. Підпис був відповідний:

- Не плач Іцьку, Татель буде битись тільки там, де не дуже стрілятимуть (14.05.1942)

Подібна тенденція мала місце і у подальший період. На іншій карикатурі, де зображено українського парубка та євреїв, ( серед них жінку-агітаторку)  був розміщений цікавий віршик:

Запевняли враз Івана

Українця з Ромодана:

«Незабаром в світі, Йване,

Скрізь комунія настане».

 І почули від Івана

Слово правди бездоганне:

«Ні не ждіть того мосьпане,

Бо жидів ... скрізь не стане!». (19. 07. 1942)

22 липня 1942 року на сторінках преси була розміщена чергова карикатура під назвою «Мандрівні птахи». Знизу розміщувався відповідний віршик:

Кричать, шумлять мандрівні птахи!

В Уфу, Сибір, у Казахстан!».

Але ніхто з них не згадає,

Щоб линути в Біробіджан.

Ще одна характерна замальовка  під назвою «по сталінській конституції» – карикатура на сторінках часопису, яка характеризувала право на працю радянських громадян не інакше, як у застінках концентраційних таборів.  Прикметно, що роль наглядача в таборі виконував неодмінно єврей (7 серпня 1942 року).  

Під час  кількох військових поразок радянських армій 1942 року, коли нацистам вдалося тимчасово переломити хід військових дій, з’явилася карикатура «Постачальник двору його королівської величності» (30 серпня 1942 року). Очільник Радянського Союзу постачав «дядечкові Сему» людські черепи, які звісно ж символізували загублені війною життя.     

Не цуралися і інших літературних прийомів, як на міжнародну тематику, так і локального рівня. Про це свідчать публікації різного жанру – повідомлення, оповідання та «історичні довідки» про життя євреїв у різних європейських країнах: «Поза Рузвельтом – жид» (21.12.1941), «Жидівський марксизм і капіталізм» (22.03. 1942), «Жиди – палії війни» (27.04.1942), «Франція ставить жидівське питання» (01.07. 1942), «Жиди в Болгарії» (02.07.1942), «Жиди в Угорщині» (03. 07. 1942), «Жиди опановують усю воєнну промисловість Сполучених Штатів Америки» (11.07.1942).

Нацисти вдало використовували колишню непривабливу історію країни Рад для власних цілей. Так у статті «В жидівських пазурях» від                      1 серпня 1942 року розповідалося про засилля єврейства та всевладний маховик каральних структур в епоху «Великого терору», яке спостерігалося у Полтавському педагогічному інституті. 

10 вересня 1942 року у головній газеті краю з’являється стаття                       Ф. Фісуна «Дещо про антисемітизм». У ній автор, керуючись глорифікованими образами стверджував про те, що у Радянському Союзі стати антисемітом було надзвичайно легко.  Серед прикладів, які наводив автор, був популярний анекдот свого часу. Отже, громадянин А. чекав автобуса. До нього підійшов знайомий, спитав, чого він тут стоїть. А., жартуючи відповів:

- Під’єврействую автобуса

- Що значить під’єврействую?

- А то що за слово «піджидаю» можна поплатитись як за антисемітизм».

Всі присутні засміялися. Не засміявся лише один єврей, який здійняв галас, викликав міліціонера. За образу представника єврейської національності громадянин А. отримав покарання у вигляді шести років «далеких таборів». 

Показово, що у 1943 році на сторінках обласного видання карикатури на євреїв вже не можна спостерігати. Літературні композиції ж із претензіями до цієї нацменшини зустрічаються і надалі. Пояснити це можна тим, що боротьба нацистів із євреями на Полтавщині в цілому мала свої плачевні наслідки. Багатьох представників цього стародавнього народу винищили фізично, інші втекли від принад «нового порядку» або  просто переховувалися. 

Належність до того чи іншого етносу в умовах  гітлерівської окупаційної влади визначала жити йому, чи ні. Уроки минулого необхідні для сучасників, оскільки дозволять уникнути плачевних наслідків – міжнаціональних конфліктів та жертв.

 Вячеслав Сушко, старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області   


Весь контент доступний за ліцензією  Creative Commons Attribution 4.0 International License, якщо не зазначено інше

© 2018 Державний архів Полтавської області
Created by Divilon